Дакар розкинувся на західній частині Сенегалу, вдаючись до Атлантики на півострові Кап-Верт — найзахіднішій точці Африки. З населенням метрополії приблизно 3,5 мільйона (понад чверть із 17 мільйонів жителів Сенегалу) це хаотичний барвистий центр. Засноване в 1857 році французами як колоніальний порт, воно стало столицею Сенегалу після здобуття незалежності в 1960 році. Місто являє собою півмісяць узбережжя та плато з піщаними пляжами, такими як Йоф, що змінюються гамірними вулицями та багатоповерховими амбіціями.
Це сенсорне перевантаження. Район Медіна пульсує вузькими вуличками, вуличною їжею — згадайте thieboudienne (риба й рис) — і балаканиною Волоф (сенегальська лінгва франка, поряд із французькою). Велика мечеть із зеленим плитковим мінаретом укріплює горизонт, а ринки, як-от Сандага, переповнені тканинами, спеціями та фальшивими кросівками. Острів Іль-де-Горе, розташований за декілька хвилин їзди на поромі, є об’єктом ЮНЕСКО — його пастельні будинки суперечать похмурому минулому як центр работоргівлі. Далі Lac Rose (Pink Lake) світиться сюрреалістичними відтінками солелюбних водоростей.
Клімат тропічний, але сухий — літо (червень-жовтень) досягає 30°C із вологими дощами, зима (листопад-травень) знижується до 25°C із прохолодними вітрами Харматтан, які піднімають пил. Культурна електрична музика mbalax (наприклад, Youssou N’Dour) заповнює клуби, боротьба (lamab) збирає натовпи, а мистецтво вибухає на Дакарській бієнале. Дакар також є в’їздом: поблизу прибій острова Нгор, дюни Сахеля та дика природа савани. X публікації з 2025 року в захваті від його атмосфери, але попереджають про дорожнє пекло та хастлерів.