Навмисно не пишу про війну останнім часом. Бо я не в епіцентрі. Новини і так всім доступні. Наша окупація давно скінчилась, живемо ніби-то в мирному селі. І тільки те, що можу бачити і відчувати, варте довіри та уваги. А бачу і відчуваю я ох як багато... І всі ці емоції накопичуються кожного разу в одну і ту ж скарбничку, - мою душу. Рано чи пізно, але скарбничка переповнюється. І тоді ти розумієш: потрібні нові емоції та нові сили для продуктивного життя надалі. Інакше - дуже важко. Можна потрапити в когорту потенційних клієнтів психотерапевта. Але я вірю, що здатна врегулювати свої емоції та душевний стан самостійно. Особливо у випадку, коли маю можливість поділитися інформацією саме тут, у колі друзів.
I have deliberately not written about the war lately. Because I am not in the epicenter. News is already available to everyone. Our occupation ended a long time ago, we live in a peaceful village. And only what I can see and feel is worthy of trust and attention. And I see and feel so much... And all these emotions accumulate each time in the same piggy bank, my soul. Sooner or later, but the piggy bank overflows. And then you understand: you need new emotions and new forces for a productive life in the future. Otherwise, it is very difficult. You can get into the cohort of potential clients of a psychotherapist. But I believe that I am able to regulate my emotions and state of mind on my own. Especially in the case when I have the opportunity to share information right here, in the circle of friends.
Ось так виглядає наша громада на сьогодні. Від дня деокупації пройшло вже більше 5 місяців. У людей, що залишились без житла, шансів перезимувати у відновленому своєму будинку все менше і менше. Ціни на будматеріали стрімко зростають. І навіть не через те, що виробники їх підняли. Наприклад, сухі суміші для будівництва і ремонту українських виробників щезли з поличок магазинів. Кажуть, що розбомблені всі заводи з їх виробництва. Залишаються на ринку тільки іноземні виробники. Але їх ціни виросли дуже суттєво, бо вони прив'язані до валюти. А валюта вже давно не по 8 гривень за долар, і навіть не 24. Я не знаю, хто у нинішніх умовах у змозі починати відбудовувати знищене орками майно. Це треба не втратити роботу, і крім цього, мати заробітки в межах 2-3 тисяч доларів щомісяця. І то не факт, що відбудуєшся. Бо ще потрібно годувати сім'ю.
З такими думками я і проїзджаю щоразу через села нашої громади. Так, від квітня до вересня багато хто зміг відновити свою домівку. Але ж частина односельців або не в змозі самостійно будуватися, або взагалі евакуювалися за кордон і не мають куди повернутися на зиму. В багатьох людей від обійстя залишилися тільки обгорілі стіни...
Якщо додати до того, що навіть у вцілілих хатах люди мають пічне опалення, а ціна на дрова виросла вже як мінімум вдвічі. Та і заготівля дров у Київській області зараз під забороною, адже купа мін та снарядів у лісах можуть відібрати життя людей.
Наше попереднє мирне життя зруйноване російськими фашистами. Наші мрії до 24 лютого 2022 року і тепер - це дві великі різниці. Між ними - прірва. Рашисти зруйнували все, що можна було зруйнувати: будинки, школи, садочки, лікарні, міста і села. Але вони ніколи не зможуть зруйнувати нас, жителів України. Бо навіть у найважчих умовах ми знайдемо можливість завезти будматеріали у зруйновану хату. І неважливо, як скоро ця хата відновиться. Головне, що більшість із постраждалих намагається викрутитись власними силами. Не розраховуючи на миттєву допомогу від держави, яка зараз воює проти загарбників. Бо найбільша мрія кожного українця - наша перемога над агресором та мирне небо над Україною. І ця мрія вже близько!
This is what our community looks like today. More than 5 months have passed since the day of de-occupation. People left without a home have fewer and fewer chances to spend the winter in their restored house. Prices for building materials are rising rapidly. And not even because the manufacturers raised them. For example, dry mixtures for construction and repair of Ukrainian manufacturers disappeared from store shelves. It is said that all their factories were bombed. Only foreign manufacturers remain on the market. But their prices have risen very significantly, because they are tied to the currency. And the currency has not been worth 8 hryvnias to the dollar for a long time, and not even 24. I don't know who in the current conditions is able to start rebuilding the property destroyed by the orcs. It is necessary not to lose a job, and in addition, to have earnings in the range of 2-3 thousand dollars every month. And it is not a fact that you will be rebuilt. Because you still need to feed your family.
With such thoughts I drive every time through the villages of our community. Yes, from April to September, many were able to rebuild their homes. But some of the fellow villagers are either unable to build on their own, or have generally evacuated abroad and have nowhere to return to for the winter. Many people have only charred walls left from the siege...
If we add to the fact that even in the surviving houses, people have stove heating, and the price of firewood has already at least doubled. And gathering firewood in the Kyiv region is currently prohibited, because a lot of mines and shells in the forests can take people's lives.
Our previous peaceful life was destroyed by Russian fascists. Our dreams until February 24, 2022 and now are two big differences. There is a chasm between them. The racists destroyed everything that could be destroyed: houses, schools, kindergartens, hospitals, cities and villages. But they will never be able to destroy us, the residents of Ukraine. Because even in the most difficult conditions, we will find an opportunity to bring building materials to a destroyed house. And it doesn't matter how soon this house will be restored. The main thing is that most of the victims try to get out on their own. Not counting on immediate help from the state, which is now fighting against the invaders. Because the biggest dream of every Ukrainian is our victory over the aggressor and a peaceful sky over Ukraine. And this dream is near!
