Так коротко можна охарактеризувати майже рік війни України проти російського агресора. Незалежно від місця проживання, більшість українців проводять цей рік під постійними обстрілами та ракетними ударами російських військ. Реальна небезпека нависає над людьми щодня, адже ворог не зупиняється і продовжує підступно нищити наші мирні міста і села. І коли я чую, що 'росії загрожувало НАТО, тому вона вимушена була захищатися', - переконуюсь у повній неадекватності дій росії. Вони де те НАТО бомблять? В хатині українського селянина, який все життя на ту хату працював? Де збережені спогади про його мирне життя, про дітей, внуків, правнуків? Про все те вирощене його мозолями на своїй, Богом данній землі?
Один приліт російської ракети чи артснаряду - і життя людей знищено в порох. Немає нічого: ні житла, ні спогадів, ні бережливо надбаних здобутків... Саме так виглядає наша теперішня війна з рашистами. На фронтах вони тисячами кладуть вбитими своїх хлопців, так і не прорвавши наших героїчних захисників. А от мирні цілі - це їх 'війна' з НАТО.
This is how to briefly describe almost a year of Ukraine's war against the Russian aggressor. Regardless of where they live, the majority of Ukrainians spend this year under constant shelling and rocket attacks by Russian troops. Real danger hangs over people every day, because the enemy does not stop and continues to insidiously destroy our peaceful towns and villages. And when I hear that "Russia was threatened by NATO, so it had to defend itself," I am convinced of the complete inadequacy of Russia's actions. Are they bombing NATO somewhere? In the hut of a Ukrainian peasant who worked for that house all his life? Where are the memories of his peaceful life, his children, grandchildren, and great-grandchildren preserved? About all those grown by his calluses on his, God-given land?
One arrival of a Russian rocket or artillery shell - and people's lives are destroyed. There is nothing: no home, no memories, no painstakingly acquired gains... This is exactly what our current war with the Rashists looks like. At the fronts, they put their boys to death by the thousands, without breaking through our heroic defenders. But peaceful goals are their "war" with NATO.
Я також живу більшу частину життя у підвалі. І це не тільки через загрозу повітряних атак рашистів. Просто тут - моя улюблена кухня. Тут завжди поруч мій песик. Який, до речі, під час окупації майже місяць просидів у підвалі безвилазно. Щоб не видати оркам, що тут живуть люди. Цим самим врятувавши нас від їх звірств.
Люблю вигляд із дверей свого 'бункеру'. Коли падає сніг, або в літню зливу з грозою, і навіть під час боїв та вибухів навколо, - тут почуваєшся безпечно. Хенк також любить цей пейзаж. 😎 Але, як і я, мріє про світ 'без бункеру'. Вільний. З подорожами, пригодами, з купою позитиву. І - без русні. Без війни!
I also live most of my life in the basement. And this is not only because of the threat of air attacks by the Rashists. Simply here - my favorite cuisine. My dog is always here. Which, by the way, during the occupation, sat in the basement for almost a month without getting out. So as not to reveal to the orcs that people live here. Thus saving us from their atrocities.
I love the view from the door of my 'bunker'. When it snows, or in a summer downpour with a thunderstorm, and even during battles and explosions around - you feel safe here. Hank also loves this scenery. 😎 But, like me, he dreams of a world without bunkers. Free. With travels, adventures, with a lot of positivity. And - without Russian. No war!
