Якось не склалося цієї осені із запасом підстилки для наших жителів двору. А їх тепер багато: і курочки, і собачки. Сіно закінчилося ще під кінець літа. Та й не було цього сухого сезону багато трави, тому й не вдалося зберегти достатню кількість скошеного ароматного продукту.
Вже більше місяця шукаю, де би купити пару тюків соломи. Бо осінь повернула в сторону дощів, стає все холодніше, а в мене немає чого підстелити цуценятам у будки. Хоча виготовлені їх будиночки дуже якісно, старанно утеплені та закриті від вітрів, але коли тижнями не стихає дощ, то якось незатишно на душі.
Не дочекавшись обіцяного привезення соломи одним із постачальників, пішла шукати виходу із мокрої та холодної ситуації по знайомим. І, о чудо! Одна із подруг із задоволенням віддала для наших підопічних цілий тюк соломи!
Як була рада я, - це зрозуміло. Але не очікувала такої бурхливої реакції від песиків. Поки заносила солому в їх вольєр, собачки бігали під дощем на вулиці. Але, почувши новий запах, прибігли 'допомогти' мені закласти ту солому в будки. І почалося... 😂
Із вольєру Бону прийшлося витягувати силою. Вона ж у нас живе в домі, на відміну від двох чорненьких сестричок і малого хлопчика Буча. Але за будку, повну сухої пахучої соломи, Бона билася не на жарт. Бідний Буч ледь встигав огризатися, але все одно Бона прогнала песика із його власної будки. І в хату йти категорично відмовилась! 😁 Уявляю, наскільки ж собачкам класно жити у своїй будці, коли на вулиці - дощ, а там - сухо, тепло, безпечно.
Соломи вистачить надовго. Можна зимувати спокійно. І наступного року не ловити гав, а заготовляти все необхідне заздалегідь. 😉
