Нещодавно спіймала себе на думці, що дуже-дуже давно не було сонячних днів. Практично весь січень - похмурий та темний. Навіть вдень не вистачає світла у домі. А вуличні ліхтарики на сонячних батареях не встигають зарядитися і тільки позначають блідим мерехтінням стежини у дворі, та й то недовго.
А ще чомусь ночі особливо темні. Навіть не через те, що ні зірок, ні місяця не видно. Якасть густа темрява не дозволяє побачити своєї власної витягнутої руки. Наче чорний туман ночами.
Ці обставини приглушують енергію і часто викликають депресивний настрій. А невизначеність з майбутнім, пов'язана з російською агресією та безперестанним їх бажанням знищити мою країну, тільки підкидає масла в вогонь апатії. Я навчилася не піддаватися таким провокаціям свого настрою. Просто завжди при перших же ознаках погіршення настрою придумую собі якесь заняття, занурююсь у роботу, а потім всі разом радіємо результату.
А зовсім недавно ми отримали посилку від друзів із Чехії. І там був лист. Про те, як їм хочеться взяти рюкзак і просто так приїхати до нас у гості. І що після нашої перемоги це стане можливим.
І тут я відчула, що саме нам не вистачає для нормального самопочуття. По-перше, - миру. По-друге, дорогих гостей. По-третє, відновленої від руїн країни.
Знаєте, - це додало сил тримати 'хвостик трубочкою'! Тепер наш великий стіл у дворі не викликатиме у мене суму, бо ніхто не може поки війна до нас приїхати. Навпаки, - я вже бачу за ним море дорогих людей, рідних, друзів, і навіть нових знайомих. І буде саме так, як у прогнозі: 'хмарно з проясненнями'!
Recently, I caught myself thinking that there have been no sunny days for a long, long time. Almost all of January is gloomy and dark. Even during the day there is not enough light in the house. And the street lamps on solar batteries do not have time to charge and only mark the path in the yard with a pale flicker, and even then for a short time.
And for some reason, the nights are especially dark. Not even because neither the stars nor the moon are visible. The quality of thick darkness does not allow you to see your own outstretched hand. Like a black fog at night.
These circumstances dampen energy and often cause a depressed mood. And uncertainty about the future, connected with Russian aggression and their constant desire to destroy my country, only adds fuel to the fire of apathy. I learned not to give in to such provocations of my mood. It's just that at the first signs of a worsening mood, I think of something to do, immerse myself in work, and then we all rejoice at the result.
And quite recently, we received a parcel from friends from the Czech Republic. And there was a letter. About how they want to take a backpack and just come to visit us. And that after our victory it will become possible.
And then I felt that we lacked enough to feel normal. First, peace. Secondly, dear guests. Thirdly, the country rebuilt from the ruins.
You know, it gave me strength to hold the "tail with a tube"! Now our big table in the yard will not make me sad, because no one can come to us until the war. On the contrary, I already see behind him a sea of dear people, relatives, friends, and even new acquaintances. And it will be exactly as in the forecast: "cloudy with clearings"!
