Трагічний день. День повномасштабного вторгнення.Що я відчував тоді? Сам намагаюсь пригадати, але досі не можу остаточно зрозуміти мій стан на той день. По-перше, я не вірив, що це може статись. Я вважав, що все це суєта політиків та дипломатів заради якихось великих торгів, чи то заради грошей, чи то за домінування над певними процесами. Я вірив в те, що в світі вже давно створені механізми порозуміння між цивілізованими країнами. Я вірив в ООН, в РБ ООН, НАТО, Євросоюз, Червоний хрест, Юнісеф та багато інших поважних організацій. Це пізніше я повністю розчарувався в спроможності цих організацій, а 24 лютого я не сумнівався ні хвилини в тому, що є безліч важелів, щоб стримати будь-яку країну від можливості агресії на любу країну, особливо в межах сучасної Європи. Європи, яка вже пережила другу світову війну, зробила правильні висновки, знайшла, як я думав, спосіб запобігти майбутнім можливим трагедіям.
A tragic day. The day of the full-scale invasion. What did I feel then? I'm trying to remember, but I still can't fully understand my state on that day. First, I didn't believe it could happen. I believed that all this was the hustle and bustle of politicians and diplomats for the sake of some big deals, either for money or for dominating certain processes. I believed that mechanisms of understanding between civilized countries had long been established in the world. I believed in the UN, the UN Security Council, NATO, the European Union, the Red Cross, UNICEF and many other respectable organizations. It was later that I became completely disappointed in the capacity of these organizations, and on February 24 I did not doubt for a moment that there are many levers to restrain any country from the possibility of aggression against any country, especially within the borders of modern Europe. Europe, which has already survived the second world war, made the right conclusions, found, as I thought, a way to prevent future possible tragedies.
Я в той день проснувся від вибухів. По звукам вибухів я зрозумів, що це Бровари. Як потім з’ясувалось – військова частина. Жодної офіційної інформації. Дуже обмежена та непідтверджена інформація в соціальних мережах. Ситуація взагалі не зрозуміла. В хаті закінчився хліб. Поїхав в найближчий супермаркет, а там черга на півтори години. Реальна паніка. Скуповували все підряд. Так от, перебуваючи в цій черзі, я відчув тривогу в душі, що щось тут не так і це все насправді серйозно. В пошуках достовірної інформації я моніторив всі телевізійні канали, всі соціальні мережі, але не знаходив для себе відповідей на прості питання. Звідки наступ? По яким напрямкам? Які сили у противника і які у них шанси? Які сили з нашого боку і чи є вони взагалі? Чи готові наші військові взагалі їм протистояти?. Я навіть не думав, що наступ буде з півночі, з території Білорусі. Маючи близьких родичів в Білорусії, поважаючи білоруський народ за їх миролюбство, особливо після великих втрат в другій світовій війні, я навіть уявити не міг, що підступний удар по Україні може бути саме з території Білорусії.
Тяжкий день, тяжкі спогади. Слава Богу, що Україна вистояла в ці перші дні, хоч і ціною великих втрат, але і завдяки великому патріотизму і самоорганізації. Дякую своїй сім’ї, дітям, що мужньо все це витримали.
Вірю, що перемога вже скоро, а значить всі ці переживання, випробування були не дарма. Слава Україні! Героям слава!
I woke up that day to explosions. From the sounds of explosions, I understood that it was Brovary. As it turned out later, it was a military unit. No official information. Very limited and unconfirmed information on social networks. The situation is not clear at all. The house ran out of bread. I went to the nearest supermarket, and there was a line for an hour and a half. Real panic. They bought everything in a row. So, while I was in this line, I felt anxiety in my soul that something was wrong here and it was all really serious. In search of reliable information, I monitored all television channels, all social networks, but I could not find answers to simple questions. Where does the attack come from? In what directions? What are the forces of the enemy and what are their chances? What are the forces on our side and do they exist at all? Are our military ready to oppose them at all?. I didn't even think that the attack would come from the north, from the territory of Belarus. Having close relatives in Belarus, respecting the Belarusian people for their love of peace, especially after the great losses in the Second World War, I could not even imagine that an insidious attack on Ukraine could come from the territory of Belarus.
Hard day, hard memories. Thank God that Ukraine survived in those first days, albeit at the cost of great losses, but also thanks to great patriotism and self-organization. I thank my family, children, for bravely enduring all this.
I believe that victory is near, which means that all these experiences and trials were not in vain. Glory to Ukraine! Glory to heroes!