"Думаєш ти безсмертна?" - сказав Славчик, коли Юля вкотре дивно перекрутилася з боку на бік.
Хвилюється, щоб ще не поламала ноги, коли хвацько пересідаю чи ще щось небезпечне роблю.
За час лікування пригадую був тільки один період, коли надзвичайно жаліла себе і переживала за тіло аби йому не нашкодити. А це було тоді, коли потрапила у табір активної реабілітації. Пригадую я й не розуміла на що підписалася. 10 днів пекла довелося пройти самій. Абсолютно без нікого, без підтримки, яка завжди була і є мені важливою, без сили, та ще й із зайвою вагою. Надто потім виявилося, що поїхала в табір, маючи рецедив онкології. Я тоді отримала жахливе фізичне навантаження, психологічний тиск щодо зайвої ваги, а ще відчуття меншовартості від тих, хто чогось досягнув у житті, будучи на колясці.
Чи я зараз вам жаліюся на страшні 10 днів мого життя? Зовсім ні, бо ота пекельна школа дала мені майбутні перспективи. Навіть, мама, яка травматично перенесла момент відривання доньки, яку звикла опікувати, потім скаже наскільки потрібним мені став той досвід у таборі.
Так, тепер я вже й дещо перегинаю палицю, коли безстрашно пересідаю чи ж дістаю з підлоги чи з інших місць те, що мені потрібно. Ті речі, які колись були страшними стали будденими і простими.
Завдяки ламанню себе я зважилася жити понад 3 місяці в Барселоні без рідних, паралельно ще й проходячи надскладне лікування.
Знаю, що попереду ще буде не один виклик. Вірю, що з Богом, дорогим чоловіком, рідними, друзями та всіма, хто за мене вболіває - пройдемо і це!
Вперед до перемоги!
Ваша Ю.
