Так сталося, що наприкінці вересня ми з шваґром обоє захворіли, проте коли ми трохи поправили своє здоров'я і погода була чудова, ми вирішили використати незаплановані вихідні, щоб посеред тижня піти в ліс по гриби. Ми вирішили піти в ліс неподалік від нашого дому, а щоб не так сильно втомитися (бо ми все ж були ослаблені хворобою), ми вирішили під'їхати поближче до лісу на авто.
Щоб потрапити до грибних місць (де можливі білі чи опеньки), нам потрібно було піднятися на високий горб. Це вимагало чималих зусиль завжди, навіть для здорових організмів. А для знесилених боротьбою з невидимим ворогом людям це було втричі важче, ніж зазвичай. Проте найважче було піднятися нагору, подолавши довжелезний підйом (за час підйому ми зійшли сімома потами), а потім ми ішли по відносно рівній місцевості і змогли віддихатися.
То ж спочатку нам не траплялося нічого путнього, лише купища несправжніх опеньок, які є отруйними. В темному лісі бракувало світла, то ж довелося фотографувати їх зі спалахом, чого я не дуже люблю.
Потім, коли ми вийшли на світлу галявину, я побачив декілька великих маслюків. Зазвичай маслюки такого розміру або м'які і трухляві, або сильно червиві, проте ці були здоровими, лише деякі трохи погризли слимаки. Але більшість були цілими та неушкодженими, справжні красені.
Наприкінці вересня у лісі ще зовсім не було жовтого кольору, все листя на деревах було ще зеленим, через що здавалося, що ми у темному зеленому шатрі.
Ми пішли перевірили стару лісову дорогу, щоб перевірити, чи немає там зимових опеньок. Опеньок не було, пішли шукати білі. І там де ми очікували знайти білі, ми їх знайшли. Прямо посеред дороги ріс чудовий екземпляр, справжній красень.
Ось ще фото, зблизька:
Про наші подальші грибні пригоди я розповім наступного разу, стежте за моїм блогом 😎.