Львів накрило спекою. Місто ще тиждень тому страждало від мінливої погоди ціле літо - бо був то дощ, то сухо, то холодно, то спекотно. І все це мінялося з фантастичною швидкістю. Було так, що вийшов з дому без парасольки, бо дощу не передавали, а тут вже на місто чуне величезна чорна хмара і за мить ти мокрий. Ось на цих фото зафіксовано один з таких моментів, коли погода мінялася із фантастичною швидкістю.
Тепер погода стабільна. Стабільно спекотна. Пече так, що мізки плавляться. А коли ти маєш виконати якусь невідкладну роботу на освітленому сонцем простору без тіні, то вже за хвилину з тебе починає струмками текти піт, щоб якось охолодити змордоване спекою тіло. Але це не дуже помагає, бо піт гарячий. І вже за деякий час, півгодини, годину, хто скільки витримає, організму просто стає недобре, свідомість починає затуманюватися, ти просто страшенно тупиш і не можеш сконцентруватися і залишається два варіанти: тобі стане зле від перегріву або сховатися в тінь і зробити цю роботу пізніше, якщо не встиг.
Але і вечір не приносить обіцяної прохолоди. Просто вже не пече сонце, але ж саме повітря вже гаряче і тобі в ньому не комфортно. Але свіжості нема і нема, приходить ніч і у вікно задуває ледь-ледь прохолодний легіт, який все ж дарує якесь приємно забуття. Але варто вітру пропасти, то вже й спати спекотно і приємні сни замінюються на навіяні спекою кошмари.
Природа буває немилосердною, але вона однаково ставиться до всіх. Не робить різниці між комашками, які воюють на її територію. Що їй до того, що одні комашки напали на інших і вони змушені захищатися, щоб жити далі. Але ці комашки теж шкодять природі. Вони й у мирний час не дбали про довкілля, а зараз взагалі нищать екологію, підривають дамби, нівечать поля. Земля стогне від болю і шле свої прокльони на всіх без розбору, не хоче знати, хто правий, а хто винуватий насправді...