Після того, як ми натрапили на стару вирубку лісу, густо зарослу молоденькими смереками, про яку я розповідав минулого разу, ми обійшли її по периметру та трохи відпочили.
Після відпочинку ми рушили по схилу гори, тримаючись приблизно одного рівня, бо якби ми почали рухатися вгору та вниз, то наш шлях би сильно ускладнився та став набагато довшим. І хоча ми були там в неділю і могли дозволити пробути собі в лісі довго, ми все ж не збиралися шукати гриби до самого вечора, це надто небезпечно.
В одному місці я знайшов пречудову сімейку мухоморів, які так і просилися, щоб їх сфотографували:
У горах була просто неймовірна кількість моховиків, які росли цілими рядами. І якщо спочатку ми ще брали старі (але міцні) гриби, то потім перестали і клали до кошиків лише молодесенькі моховички.
Як я казав, спочатку ми зі шваґром не брали опеньок, але він вирішив брати їх для свого брати, який розсудливо вирішив напакувати всі відра та кульки всім що знайде, а лише тоді крутити носом)). То ж шваґро вирішив збирати опеньки для Івана, але в окремий пакет, який прив'язав збоку.
Знайшов і сфоткав парочку сироїжок ще (але не брав):
Ідемо далі. Що у нас там? Опа, з моху стирчить шляпка білого, лише вона, ніжки не видно зовсім. Але вона зовсім не маленька, просто повністю схована в моху, як потім стало зрозуміло.
Моховиків повнісінько, як я вже казав, деякі ростуть просто із щілин між камінням:
Часом доводилося пробиратися через справжні буреломи. Треба було бути дуже обережним, щоб не впасти та не розсипати гриби, бо ж поверхня постійно була під кутом.
Знову натрапив на червоні мухомори. Не зміг не сфотографувати, щоразу вони виходять іншими:
Старий моховик з увігнутою шапкою, схожий на блюдце:
Ми назбирали вже чимало грибів, то ж пора повертатись назад. Про зворотну дорогу я розповім наступного разу 😃.
