Я вже і забув про цю зустріч. Начебто і недавно я їхав перевіряти одне грибне місце неподалік дому (все відносно, до нього близько трьох кілометрів, просто якщо ти переважно їздиш по гриби за сотні кілометрів від дому це справді неподалік 🙂), але про цю ропуху я геть забув, поки не побачив її, переглядаючи фото. Останнім часом фотографії для мене набули нового, більш утилітарного значення, бо служать своєрідними маячками для пам'яті, бо я просто забуваю неважливі (а буває і важливі) речі та події, що відбулися (до речі, про запису у Вулику можна сказати те саме, але я їх не перечитую так часто, як переглядаю фотографії, бо ж вибираю їх для постів, а ще гугл фото постійно нагадує, і фейсбук теж).
То ж їхав я собі вже додому, аж побачив на ґрунтовій дорозі ропуху. Я мав із собою фотоапарат, то ж зупинився її пофотографувати. І що я можу вам сказати? Вона жодного разу не поворухнулася за весь час, поки я робив ці фото)). А я ж промчав на високій швидкості біля неї, то ж могла б і драпака дати. А може то такий спосіб маскування, типу прикинутися мертвою? А може вона просто заціпеніла від шоку? Бо пози вона не міняла під час фотосесії, навіть оком не моргнула. Ось така незворушна ропуха)).