Як я вже казав, ми шукали гриби в горах, просто ідучи вперед по гірському схилу більш-менш на одному рівні. Проте настав час, коли ми вирішили, що пора повертатись назад, щоб встигнути повернутись до наших машин, поки ще в лісі світло, адже день на початку листопада вже дуже короткий.
Отож, ми пішли в зворотну сторону і через певний час ми дійшли до старої вирубки, яка вже почала відновлюватися після того, як лісоруби вирубали там усі смереки. Ново покоління хвойних дерев густо вкрило землю колючим зеленим килимом. Звісно, що виживуть з них далеко не всі, а лише ті, які першими завоюють собі місце під сонцем.
Коли ми проходили через цю галявину трохи раніше, то в нас було набагато менше грибів. А тепер багато-хто вже мав зайнятими обидві руки 😃.
Далекі гори, вкриті змішаним зелено-золотистим лісом, були дуже красивими. Гріх було не зробити декілька фото 😉.
Після вирубки ми знову повернулися в ліс, де високі стрункі стовбури смерек були схожі на дуже високі колони:
Там нам знову пощастило знайти білі гриби, точніше моєму шваґру, який натрапив на чотири білих, які росли з одного кореня і щойно вилізли із землі:
Проте це було не все і шваґрові пощастило ще знайти ось такого красеня:
А це взагалі цукерочка 😊:
Поки шваґрові щастило на білі, я вирішив поповнити своє відро красенями-опеньками:
Але серед опенькового раю я також знайшов свого "білячка" 😃:
Ще взяти декілька опеньків, що росли біляпеньочка, і можна спускатись вниз:
