Ну, що ж, друзі, сьогодні вже дев'яте грудня, а я досі розповідаю вам про свої осінні поїздки по гриби 😉. Та все завершується рано чи пізно, то ж сьогодні я починаю оповідь про свою передостанню грибного мандрівку сезону 2020 року. Але ця розповідь точно не буде короткою, бо, на відміну від минулого разу, у цій подорожі була недощова погода і мені вдалося зробити купу гарних фото, якими необхідно поділитись 😃.
Отож, це була спонтанна мандрівка серед тижня і цього разу ми були лише двоє зі шваґром. Ми вирішили поїхати у місце, де цього року ще не були. Ми збиралися туди раніше, але передумали, після того, як мій кум розповів про те, що він там був з друзями і нічогісінько не знайшов. Забігаючи наперед, скажу, що наш похід був більш успішним, але про це трохи згодом.
А розпочну я з маленького відступу, точніше від'їзду)). Бо ми з'їхали з дороги до нашої цілі, щоб перевірити одне місце практично в селі, де колись раніше знайомий показав мені грибне місце. Це відокремлений від решти горб, зарослий ліском. Там колись ми ледь не повзали на колінах у пошуках білих грибів. Річ в тому, що там немає густого підліску і гриб там немає жодних шансів вирости до великих розмірів. Але восени там купа опалого листя, то ж гриб середнього розміру може бути важко знайти.
То ж ми зі шваґром піднялися на цей доволі високий горб. Там на його краю, над урвищем, я побачив неймовірно красиві мухомори. Я не міг відмовити собі у задоволенні пофотографувати цих червоноголових красенів із білими плямками 😊.
А щодо білих, то мені пощастило знайти двох чи трьох не надто великих. Потім до мене підійшов шваґро і методом методичного обшукування околиць йому вдалося натрапити на ще одного білячка. Я більш, ніж певен, що там було ще багато білих під листям, але, побіжно пройшовшись ми нічого більше не знайшли, а на більш ретельний пошук ми не мали часу, бо мета нашої поїздки була потрапити в інше місце. То ж ми залишили ймовірні знахідки місцевому дядьку, який саме піднявся на горб і з похмурим виглядом позирав на зайд, які зазіхнули на його грибне місце.
То ж ми спустилися вниз і сіли у авто. Ми їхали вузькою дорогою через ліс, золота осінь вже перевалила через екватор. Від руху машини за нами піднімалося опале листя і одразу ж опадало знову вниз золотистим дощем.
Ми не змогли під'їхати так близько, як ми хотіли, бо дорога була розмита дощем, а ми не були на позашляховику. То ж ми залишили машину перед спуском вниз. Поки шваґро перезувався у гумовці, я встиг роззирнутись і зробити декілька фото. Був туманний ранок, не найгірша погода для пошуку грибів.
Все, вирішивши, що досить роззиратись, ми, одягнувши рюкзаки на спини та взявши в руки відра, бадьорим кроком пішли в напрямку до лісу вздовж кукурудзяного поля.