Сьогодні гуляли всі сім'єю по Яворову, точніше не гуляли, а йшли на "Нову Пошту" забрати посилку, а потім і в АТБ, купити продуктів додому. Хоча, звісно, для Маркіяна це було прогулянкою, бо він собі солодко спав у візочку. Зустріли однокласницю дружини, перекинулися кількома словами (ну, точніше Оля з нею говорила 😆), ну і дійшли до того, що її старша дочка (їх у неї троє) вже навчається в одинадцятому класі думає про ЗНО. Тут ми трохи з дружиною впали в ступор, бо наша старшенька, Даринка, лиш піде в перший клас восени!
Але якщо подумати логічно то все правильно, моїй дружині 35 (і я не розкриваю секрет, бо ж вона про це згадувала в одному зі своїх постів 😆), відповідно однокласниці теж. Одинадцятикласниці зараз мало було бути близько сімнадцяти, якщо їх відняти від тридцяти п'яти, виходить однокласниця дружини народила дочку в 18, то ж все нормально. Це ми з дружиною просту пізно зустрілися (з одруженням ми вже не тягнули 🤣), хоча я ледь не щодня дякую Богу, що це сталося. Я вдячний за свою чудову сім'ю, яку я маю.
Це перша частина мого посту. Друга її логічно доповнює. То ж я гортав старі фото, шукаючи матеріал та натхнення для сьогоднішнього поста, натрапив ось на ці фотографії з 2013 року. Бачите маленькі берізки, які зігнулися під вагою намерзлого на них льоду? (тоді посеред зими падав дощ, а тоді вдарив мороз і пішов сніг, то все, на що впав дощ, опинилося у своєрідному льодяному панцирі). Я посадив їх за два роки до того, біля межі своєї ділянки. Зараз це вже височезні дерева, з яких вже скоро можна буде спробувати взяти березовий сік (в кінці поста я додам фото для порівняння).
На той момент я вже зустрічався з Олею, точніше вона вже була моєї нареченою, бо зробив їй пропозицію якраз у новорічну ніч 😊. Ми вже готувалися до весілля. На цих двох фото внизу, якраз за високою березою, трохи на віддалі, буде наш будинок, який ми зараз будуємо. А на момент, коли я робив ці фото, там лише фундамент, точніше лише його підземна половина.
То ж з того часу минула ціла купа часу, і хоч це трішки сумно (так, крапельку 😉), але з того часу я однозначно став щасливіший! Ну і майже виконав цей безіменний заповіт з трьома настановами для чоловіка. Ну знаєте, оцей: "Справжній чоловік у своєму житті має посадити дерево, народити сина (якби це дивно не звучало) і збудувати будинок). Перші два пункти виконані, третій в процесі, сподіваюся, вже недовго чекати до того моменту, коли ми гучно відсвяткуємо новосілля 😊.
А ось і фото, але трохи не з того ракурсу, який би я хотів. Як не дивно виявилося, цієї зими я зробив там всього лише одне фото. Але порівняти те, як змінилися берези, можна. І якщо брати до уваги лише дві кінцеві точки, то переміна разюча. Бо ж я бачив їх ледь не щодня, то ж не помічав, як ростуть дерева, які я посадив. Так і зі своїми дітьми - не помічаєш, як вони виростають. А лиш дивуєшся з того, як швидко ростуть чужі діти.
Ось така ностальджі-хвилинка була у мене)) Дякую за увагу всім, хто дочитав до кінця! 😊