Цей святковий хліб також прийшов до нас ще з дохристиянських часів. Відпочатку він був втіленням фалічного символу, який використовували для вшанування язичницьких богів і який мав забезпечити родючість, гарний приплід худоби та щедрий врожай.
З появою християнства, церква надала цьому символу іншого змісту, а саме хліба господнього, значенням якого було не тільки вшанувати диво воскресіння Христа, а ще й об'єднання усього роду навколо цього свята, аби рід розширувався і примножувався.
Джерело світлини Полтавщина, 1910 р.
Протягом століть українцями сформувались сталі традиції випічки великоднього хліба. Починали пекти паски у Чистий четвер або страсну суботу. Заборонялось випікати паску (в принципі як і будь-яку випічку загалом) у страсну п'ятницю. Розпалюючи піч, кидали лозинку свяченої на Вербну неділю верби. Під час замісу тіста та випікання у хаті ніхто не мав стукати, грюкати, сваритися і галасувати.
Перед приготуванням паски господиня вбиралась у чисту сорочку і просила благословення у Господа: “Боже, благослови цю святу паску учинити й на той рік діждати!”.
Джерело світлини Великдень на Полтавщині 1910-ті роки
Для паски використовують пшеничне борошно високого ґатунку (петльоване), яйця, цукор, дріжджі, масло, молоко; тісто ретельно годинами вимішується. У давніші часи господині, хто не мав цукру, клали мед, і тоді паска називалася медовою. У Середні віки паски переважно на меду й пекли.
Існувало багато традицій навколо самого процесу приготування пасок. Хлібною лопатою слід було похрестити челюсті печі й усю піч, одвірки, двері й вікна хати: “Святий хліб у хату, а нечисть – з хати!”. Якщо в родині були незаміжні дівчата, садовлячи паски в піч, господиня примовляла: “Паски в печі сидіть, а ви (Маріє, Уляно, Ольго) не сидіть, а заміж ідіть!”.
Також замітали віником хату від печі до порога (бо зазвичай це робилося навпаки), проганяючи шкідливих комах і мишей: “Паски в печі випікайтеся, а таргани, стоноги, мухи й миші з хати вимітайтеся!”.
Коли паску садили в піч, на печі не повинні були лежати ні старі, ні малі, “щоб не притиснути паску”, “щоб росла висока й пишна”. А злазячи з печі слід було казати: “Рости, паско висока, як верба!”. Посадивши паски в піч, хазяйка жартома хапала малих хлопчиків за вуха і легенько підіймала їх тричі від землі: “Рости здоровий і високий, як свята паска!”.
Ці нехитрі магічні уявлення свідчать про особливе значення святого хліба у народному побуті. Якщо паски вдавалися, то це віщувало добро й благоденство у хазяйстві, а якщо занадто загнічувалися, репалися, не сходили – боялися усіляких негараздів, недобрих змін у родинному житті.
Христос Воскрес!