По закінченню жнив, в кінці поля, слід було обов'язково залишити охапку незжатих колосків, яку перев'язували кольоровою стрічкою і прикрашали квітами та короткими стрічечками. Цю охапку називали Спасова борода (в інших регіонах ще мала назву Божа, Волосова, Іллєва) через візуальну подібністю на справжню бороду. Це була своєрідна польова жертва богові Спасу за врожай, та символічне закладання наступного врожаю. Для цього з декількох колосків збивали зерно та засівали ним між стеблами колосків з цієї Бороди, притому приказували: "Роди, Боже на всяку долю - і на бідного і на багатого". Цю бороду залишали в полі аж до весни, і під час першої оранки переорювали плугом.
Існують також давні, ще дохристиянські назви залишеного на полі незжатого снопа - перепілка, коза або цапова борода. Пташина назва пояснюється тим, що зерно з цього оберемку колосків зазвичай доїдали птахи, а коза чи цапова борода - це притулок польового духа, який в народі являвся в образі кози (нагадаємо про обряд водіння кози на різдвяні свята).
З польовиком також пов'язаний і останній сніп, який забирали після жнив з поля додому, освячували на Спаса і ставили в хаті під іконами. Зберігався він аж до Нового Року і на різдвяні свята почесно називався "Дідухом".