Ковальство - це одне з найстаріших промислів на території України. Як в доісторичні часи так і з початком історичної доби ковальські вироби відрізняються одноманітністю та задовольняли найнасущніші потреби. Це передусім ножі, сокири, лопати, сапки, серпи, обручі, цвяхі, самодільна зброя, замки, стремена та ін.
Важливими видами ковальства були підковка коней, а також оковка возів та натягування залізних шин на колеса.
Головним устаткуванням кузні були міх, ковадло, молот, кліщі.
В період XVIII-XIX ст. майже в кожному селі були кузні з повним облаштуванням.
Процес ковки виглядав наступним чином: коваль (майстер з ковки) розтоплював горно (відкрита піч з вогнетривкої цегли) за допомогою древесного вугілля та роздмухування жару міхами, в цьому горні метал розігрівався до червоного кольору, далі кліщами брав цей розпечений метал, клав його на кувадло та бив по ньому молотком, надаючи майбутньому виробу потрібної форми. Коли річ була готова, її потрібно було кинути в корито з холодною водою для загартування.
Дуже часто у коваля був помічник. Як правило це був підліток, якого батьки віддавали до коваля на навчання та заробітку. Він стежив за температурою в печі, підкидав вугілля, відбивав молотком виріб та інші роботи.
Ковальство було одним з найприбутковіших ремесел, а ковалі користувались великою шаною та авторитетом в громаді, а сама кузня в селі, як правило, була місцем зібрання чоловічої громади, своєрідним клубом.
Ковальський промисел проіснував аж до середини ХХ ст., і почав занепадати з розвитком індустріалізації та масового виробництва різноманітних виробів з металу.
