СКИТІЯ, Сколотія (Скіфія, Скутія, Скуфія).
Блок із 2-х марок Укрпошти «Культурні епохи України. Скіфи»: «Битва Скіфів з військом Македонців. 339 р. до н. е.», «Битва Скіфів проти війська Зопіріона — воєначальника О. Македонського. 331 р. до н. е.»
Назва Парорати та Гіпербореї; державне різноплемінне утворення, що сягало в окремі часи від Дунаю, до Кавказу й Уральських гір. Її центром була територія України (Мала Скитія), Найважливішим писемним джерелом з історії скіфів є твір грецького вченого Геродота (V ст. до н.е.). Він вважав, що скіфи переселилися зі Сходу під тиском інших кочових племен. Деякий час вони жили на Близькому Сході та Пів- нічному Кавказі, звідти переселилися на Україну. Геродот писав, що Скіфія чотирикутник, один бік якого простягся на 20 днів шляху вздовж моря від Істру (Дунай) до Танаїсу (Дон). Геродот назвав багато племен Скіфії, окремі з них мали в своїй назві етнонім "скіфи". Але справжніми скіфами-іраномовними кочівниками - були царські скіфи і скіфи-кочівники. Вони жили у степах Подніпров'я і в Приазов'ї. Калліпіди, які мешкали в степах між Дністром і Дніпром, зазнали значного впливу з боку населення грецьких міст-колоній. Тому Геродот називав їх напівеллінами (тобто напівгреками). Лісостеп від Дністра до Дніпра займали праслов'янські племена скіфів-орачів. На Лівобережжі жили споріднені з ними скіфи-землероби. Також тут мешкали будини, які, мабуть, належали до східних балтійських племен. В їх землях існувало велике місто Гелон.
Гуго Коллонтай висував гіпотезу про "Скитів-Богів", які походили від предків уцілілого після потопу сімейства. На його думку, мова скитів була первісною майже для всього людства. Словацький історик Ян Коллар вважав, що в давнину скити залюднили майже всю землю. У скіфів було всього сім богів. Головний з - Папай вважався батьком скіфів і повелителем неба, чоловіком богині землі та води Апі. Скіфи дуже шанували бога війни (Геродот називає його так, як у греків — Арес) - на його честь споруджувалися жертовники та приносили в жертву худобу та військовополонених, влаштовували щорічні свята вшанування воїнів. З культом війни у скіфів були пов'язані деякі жорстокі звичаї: воїн пив кров першого убитого ворога, а з переможеного знімали скальп. В - Історія. Книга IV. 22
Геродот писав - ці люди, мабуть, чаклуни. Скіфи і елліни, що живуть серед них, принаймні стверджують, що кожен невр щорічно на кілька днів звертається до вовка, а потім знову набуває людського вигляду. Мене ці вигадки, звичайно, не можуть переконати; проте, так кажуть і навіть присягають це.
Серед форм скіфської релігії виділяють поховальний культ, культ предків, культ героїв, культ вождів, культ родючості. Історія будь-якого народу в його історичній памʼяті відкривається міфами, легендами. Боги та герої виступають як першопредки, як родоначальники, які стояли біля самих витоків «свого племені».
Релігійно-культові пам’ятки скіфів – кургани, виступають основними джерелами вивчення соціально-економічного, політичного, культурного та духовного життя скіфів. Дослідження релігійних уявлень скіфів дає можливість по-новому висвітлити релігійні уявлення скіфів, адже релігійно-міфологічні уявлення цього народу мали значний вплив на формування релігійних уявлень інших народів і українців у тому числі.
Історія України -Трубчанінов, Винокур.
Геродот. Історія. Книга IV. 22
start-s.com.ua/
Wikipedia
