Перші дні 1972 року українська інтелігенція зустріла різдвяною колядою, яка була заборонена в ті часи. Серед колядників — Василь Стус, Ірина Калинець, Михайло Горинь, Стефанія Шабатура та інші українські митці.
Сьогодні ми всі можемо вільно святкувати Різдвяно-новорічні свята, ходити колядувати та приймати колядників у своїх оселях. Але моторошно згадати, що колись, за такий “прояв націоналізму” саджали до в’язниці або психлікарні, відправляли в табори, або якщо пощастить, звільняли з роботи чи виписували догани та клеймо “нєблагонадьожності” в особову справу.
У нещодавньому дописі я висвітлював тему річниці репресій радянської влади проти української інтелігенції в 1972 -1975 роках, коли сотні людей отримали реальні вироки, а сотні тисяч українців вимушені були зріктися своїх традицій, історії та культури.
Мені захотілося трішки заглибитися в цю тему і знайти документальні свідчення тих часів.
Як ви знаєте, на відміну від запарєбріка, Україна після набуття Незалежності відкрила секретні архіви КДБ УРСР, більше того, відскановані документи особливо резонансних справ можна вільно знайти в мережі.
Я не буду вам розписувати деталі подібних справ, бо це масштаби дисертаційного дослідження, а пропоную для ознайомлення скани доповідної записки тодішнього керівника КДБ УРСР Віталія Федорчука до члена Президії ЦК КПУ Петра Шелеста, з детальним описом роботи КДБ з встановлення та боротьби з проявами націоналізму в Києві та Львові. Не полінуйтесь і прочитайте цей текст, адже тільки так можна осягнути всю абсурдність та надуманість звинувачень для сотень українців, через що ламали їхні життя.
Скани документів розміщено на цьому сайті
Прочитавши багато свідчень очевидців тих часів, мене особливо вразило намагання керівників КДБ УРСР і особливо очільника відомства Віталія Федорчука вислужитись перед керівництвом партії, обравши для цього каток репресій. Це його особиста ініціатива та впровадження засобів її втілення.
Уявіть, українець, уродженець одного з сіл Київщини, який виріс серед українських традицій - перетворився на безжального катюгу, готового за ці традиції знищувати своїх же земляків.
До слова, таке “завзяття” було щедро оцінене керівництвом СРСР. Згодом, цю істоту призначили головою КДБ СРСР, а пізніше міністром внутрішніх справ СРСР.
Мені огидно було псувати допис пикою цього чекіста, лише виставлю оці кілограми металобрухту на його погрудді, як демонстрацію тогочасної мотивації для подібних зрадників української землі.