Дивовижно втомлені й сумні коти.
Навколо — тепло, зелень, світло, ніби все добре й правильно.
Їх тут багато, до них ставляться обережно й з повагою, ніхто не кривдить, ніхто не жене
І все ж — без сліз на них важко дивитися
Наче їм дісталася гарна погода,
але не дісталося відчуття дому.
Сонце гріє спини, трава м’яка під лапами,
місто чемно залишає їм простір —
а в очах тиша й довге чекання
Вони не просять і не скаржаться
Просто лежать і сидять,
ніби звикають до нового життя,
у якому все є,
крім свого кута, знайомого запаху
і кроків, що завжди повертаються
Ці коти — як тихі емігранти
Їх прийняли, про них подбали,
але сум за втраченим
усе одно лишився з ними
P.S.
Тепло є,Турбота є
Дому — поки що ні
🫶
