Друзі, останні два роки, після повернення з фронту, чоловік на день народження дарує нашій доньці квіти. Донечка вже "велика" — їй 11 років, тож вона щиро тішиться таким подарункам і відчуває себе справжньою принцесою. ☺️
Наша донька дуже швидко росте, і цього року вона знову не була розчарована — отримала букет красивих рожевих троянд. Це було тиждень тому. Квіти стояли у вазі й уже почали в’янути, але все ще залишалися дуже красивими.
Сьогодні в нас надзвичайно яскравий сонячний день. Хоча за вікном мінусова температура, сонце світить так тепло й яскраво, що, просвічуючи крізь вікна, наповнює вітальню світлом. Сидячи в кріслі за столом, відчуваєш це тепло — ніби вже весна або навіть літо. Тож не дивно, що квіти почали в’янути: минуло вже чимало часу. Але навіть у цьому стані вони залишилися дуже красивими. Краса трохи потьмяніла, але не зникла.
Я не змогла не зробити ці фото. Я дуже люблю фотографувати квіти — і свіжі, і зів’ялі, і вже «віджиті». Мені близька естетика сухоцвітів, сухих гілок, шишок, адже я часто роблю з них віночки та різні букети. Я бачу в цьому красу, яка нікуди не зникає навіть тоді, коли з квітів умовно йде життя. Краса все одно залишається.
Цікаво склалося так, що, фотографуючи букет із різних ракурсів, в один момент у кадр потрапили банан і мандаринка, що лежали на столі. Я спеціально нічого не компонувала — усе лежало трохи в безладі. Але в результаті вийшов своєрідний натюрморт: зів’ялі троянди й банан, який також уже дійшов до своєї фінальної стадії дозрівання, коли на жовтій шкірці з’являються бурі плями. Банан ще цілком добрий — у такому стані він навіть особливо солодкий і смачний.
Так виникло це поєднання — квіти й плід, які обидва наближаються до завершення свого циклу. Тому я й назвала це фото «Зів’ялий натюрморт».
Як гадаєте, чи має така назва право на існування?
