Привіт, друзі. Засніжений краєвид за вікном уже став звичним. Сніг нікуди не дівається — лише змінює відтінки: коли падає свіжий сніг або коли гілки соснового лісу неподалік вкриваються красивим інієм. Це красиво й поступово стає буденністю.
Ця зима, здається, нікуди не збирається йти. Бо в минулі роки сніг лежав недовго — буквально по кілька днів. Ті три зими були дуже теплими. І вже, наприклад, у той самий період минулого року, коли ми приїжджали в Яворів до мами святкувати день народження моєї зовиці (ой ні, я помилилася, тут правильно вживати братової, тобто дружини мого брата), було дуже тепло. Тоді була сонячна погода, то ж нам цілком комфортно було тоді смажити сосиски на мангалі. А цього року умови вже були більш екстремальними, довелося робити собі майданчик посеред снігу, щоправда, вже смажили реберця.
Але цього року прогноз погоди обіцяє зиму до кінця сезону, тож будемо боротися ще й із зимовою погодою та морозами — не лише з російською агресією, яка намагається нас зламати. Частково їм вдалося викликати бродіння в суспільстві, адже в нас, на жаль, вистачає людей недалеких і тих, хто не вміє думати. Але більша частина суспільства все ж показує стійкість і розуміння ситуації.
Тож гадаю, що все буде добре. Прорвемося — до сонця і до весни дочекаємося.
