Коли ми були дітьми, то ми не мали стільки дитячих фотографій, як сучасні діти. Адже зараз смартфоном можна наклацати більше фото за один день, ніж за всі роки дитинства, мабуть, кожного з нашого покоління.
В часи мого дитинства фотоапарати мали одиниці, більшість робило сімейні фото раз в рік (чи ще рідше, переважно у фотоательє). Мені пощастило, сусід моєї бабусі захоплювався фотографуванням, то ж мені випала нагода мати трішки більше фотографій, ніж тодішні дітки. Раніше я вже була ділилася деякими оцифрованими фото зі свого дитячого фотоальбому.
Але, оскільки тоді фотографією тоді займалися або професіонали, або ж самоучки, які також добре знали свою справу, адже плівка була дорогою і це було дороге захоплення для невмійка, то всі невдахи відсіювалися зразу або ж швидко вчилися.
Мабуть через те всі ті фото була якусь особливі, з душею чи що. Вочевидь, через те, що фотографій було мало ічерез це їх всі тоді пам'ятали. А зараз більшість фото, які ми робимо самі, нам самим не подобаються. Через те знову стали затребуваними послуги фотографів-професіоналів, які можуть зробити цікаві та душевні фото.
Ми ж з чоловіком поки обходимось власними силами, хоча точно не є професіоналами.)) Але за декілька років користування фотоапаратом наші навички володіння фотокамерою, безумовно, виросли, що можна навіть помітити по наших перших постах, коли ми лише купили фотик, порівнявши їх з теперішніми.
Ці фото моєї донечки Даринки я зробила сама, я не вважаю їх ідеальними, але точно певна, що вони вже мають свою душу. Я точно була щаслива, коли фотографувала Даринку в той момент 😌.
Потихеньку фотографій таких радісних митей Даринчиного дитинства стає більше, бо моя доця росте, що радісно і сумно водночас. Але я рада, що з'явився такий чудовий винахід як фотоапарат, це, безумовно, геніальний винахід людства.
