Мій сьогоднішній пост не є розповіддю про окрему подорож, а лише продовженням моєї розповіді про мою з моїми друзями мандрівку до озера Синевир. Будинок, який ми орендували для ночівлі, знаходиться в селі Ізки Воловецького району Закарпатської області, а наступним населеним пунктом є смт. Пилипець, де знаходиться відомий гірськолижний курорт, а в лісі неподалік розташований дуже красивий водоспад Шипіт, який ми вирішили також відвідати, користуючись його близьким розташуванням до місця нашої ночівлі.
Отож ми вранці прокинулися доволі пізно, після вчорашньої вечірки, поснідали, здали ключі від апартаментів і поїхали до водоспаду. Як я вже казала, він розташований біля сусіднього села, тому ми їхали недовго. Ми під’їхали машиною до в’їзду на огороджену територію біля водоспаду, де ми залишили свій транспортний засіб і пішли далі пішки.
Ми йшли вгору за течією річечки, яка витікає від водоспаду. У руслі цієї річки де-не-де траплялися місця, зроблені із стовбурів смерек, які виглядали як мініатюрні водоспади.
Трохи вище ми помітили незвичайне деревце, на якому висіли паперові українські гроші дрібного номіналу – гривні. Я не знаю хто це зробив, мабуть якісь туристи вирішили створити таку традицію, аналогічну до кидання монет у фонтани, щоб повернутися у це місце.
Ще одним цікавим місцем став майданчик із річковими каменями, викладеними один на одного, які застигли у нестійкій рівновазі. На одному із цих каменів хтось вирізьбив український герб – тризуб.
Нарешті ми підійшли до самого водоспаду Шипіт. Походження цієї назви пояснює цікава місцева легенда, яка не менш трагічна від історії Ромео та Джульєтти.
Колись давно у селі Пилипець, біля якого розташовано водоспад Шипіт, мешкали дві родини - багата та бідна. В більш заможній зростала донька-красуня, батьки якої дуже гордилися нею. Родовита і багата дівчина приваблювала чимало залицяльників, проте батьки шукали собі рівних і воліли б, щоб їхній майбутній зять був би також із заможної сім’ї. Та серцю не накажеш: дівчина закохалася у хлопця з бідної родини, який також її любив. Аби батьки не дізналися про їхнє заборонене кохання, закохані почали зустрічатися потай, у віддаленому від села місці, де лише скелі та смереки були мовчазним свідком їхніх побачень.
Проте їхні зустрічі недовго відбувалися у таємниці. Про їхнє кохання заговорило все село, то ж про це дізналася і матір дівчини. То ж вона вирішила перевірити чи це правда. Одного разу, вона таємно пішла вслід за донькою стала свідком зустрічі закоханих. Мати дуже сильно розгнівалася на доньку за непослух і почала проклинати її та її коханого. І раптом небо вкрили темні кудлаті хмари, небокрай розрізала навпіл блискавка і почувся грім. Небо наче прорвалося і сильний дощ впав на землю. Гірську долину вмить наповнила вода, яка підхопила Іванка та Марічку (так звали закоханих) й понесла у додолу. Спочатку вони трималися за руки, та потім сильна течія роз’єднала їх та рознесла у в різні боки.
Мати дівчини, яка стала причиною цієї страшної трагедії, відтоді щодня приходила до водоспаду, бо відчувала свою вину. Аж однією літньої ночі, на Івана Купала, коли межа між світом живих та світом мертвих стає дуже тонкою, їй не почувся голос доньки, яка щось тихим голосом промовляє до свого коханого, наче шепоче. Почорніла від горя мати почала кричати: «Чуєте шепіт? Це вони шепчуть один до одного», проте люди цього не чули. Але мати постійно це повторювала, то ж з часом водоспад прозвали «Шипіт».
Ось така красива легенда існує про цей водоспад, який і сам справді дуже красивий. Ми вдосталь намилувалися ним, зробили декілька фото і повернулися до машини. Ми мали ще одну справу того дня, але про це я розповім вам наступного разу.
Ця розповідь базується на моїх спогадах про мандрівку до озера Синевир, які я викладала англійською мовою тут.
