Привіт знову, друзі! Я продовжую вам розповідати про свою мандрівку до озера Синевир, розташованого в Українських Карпатах. Я перепрошую за такий довгий вступ (раніше я розповіла вам про мій з друзями шлях сюди і про те, як ми оселилися в орендованому будиночку, також я ділилася своїми враженнями від карпатських краєвидів, тутешніх старих дерев’яних будинків та розповідала вам про гуцульський танець аркан). Проте сьогодні я детально розповім вам про озеро Синевир та його околиці.
Планувати поїздку лише до озера Синевир не варто, бо саме озеро хоча і дуже красиве, все ж не є великим, тому якщо ви не маєте інших планів, то ви будете нудьгувати. Ми з дівчатами оглянули все за годину часу, але давайте про все за порядком.
Спочатку трохи географічних фактів. Озеро, площею 7 гектарів, утворилося після того, як з цієї території відступив льодовик, це сталося близько 10 000 років тому. Це відбулося в результаті мікроземлетрусу, спричиненого зсувом гірських порід, підмитих водами, які утворилися внаслідок танення льодовика, що робить це озеро типом греблі. Синевир розташований на висоті 989 метрів над рівнем моря і має середню глибину - 10-12 метрів. Найбільша ж глибина його - 24 метри, що дуже багато як для гірського озера. Через висоту розташування та значну глибину води озера навіть влітку прогріваються лише на 1-2 метра, а глибше вода просто крижана. Синевир живиться гірськими потічками та річечками, що впадають у нього. У центрі озера, наче зіниця, розташований невеличкий острівець, звідси народна назва озера Синевир - Морське око (хоча не зовсім зрозуміло, до чого тут море, але це залишається фактом). До речі, цього року, внаслідок сильних злив, які спричинили повені в долинах, острівець повністю пішов під воду, але торік, коли я відвідувала Синевир, то його було видно, острівець є на моїх фото.
Існує легенда про походження озера і його назви.
В далекі часи гори належали багатому графові, і люди працювали на нього: пасли овець і корів, рубали ліс. У графа була красуня дочка Синь. Дівчину назвали так тому, що очі її були синішими за саме небо. Одного разу граф узяв дочку з собою в гори. Поки граф перевіряв роботу лісорубів, дочка збирала на поляні квіти. Раптом вона почула звуки сопілки і побачила, що на лузі сидить хлопець і грає. Це був Вир - пастух. Помітивши дівчину, він перестав грати. Так вони познайомилися. Після цього дівчина стала часто приходити в гори до пастуха. Вони стали часто зустрічатися і покохали один одного. Але батько дізнався про це і заборонив їм зустрічатися. Але не могли вони більше жити один без одного. І тоді граф наказав убити Вира. Люди графа виждали момент і скинули на нього камінь зі скелі. Дізнавшись про це, Синь побігла до того місця, обняла камінь і заплакала. Довго вона плакала, поки на тому місці не утворилося озеро. Вода в озері синя та чиста, як очі Синь, а посередині видно верхівку того каменя. Відтоді озеро називається Синевир. Зараз на березі озера встановлені 13-метрові фігури Сині і Вира з червоного дерева.
По озері можна покататися на плоту, але ми з дівчатами вирішили обмежитися лише спостереженням за озером та прогулянкою і не скористалися цією можливістю, хоча ми бачили як інші відвідувачі плавали на ньому.
Краса лісів навколо озера була неймовірною, особливо дуже високі карпатські ялини, дуже схожі на американські секвої.
По дорозі до озера (або коли повертатиметесь, ви зможете придбати сушені гриби, запашні карпатські трави, з яких можна заварити смачний чай, а також екологічно чистий карпатський мед та вареннячко в різнокольорових банках (це не реклама 😄).
Повертаючись назад, ми звернули увагу на ресторан "Колиба Трембіта". Коли б ми були голодні, то завітали б туди, щоб протестувати місцеву кухню. Але поїли недавно, то ж не заходили.
Біля "Колиби" стояв прив'язаним симпатичний коник, на якому за гроші катали всіх охочих, проте у нас були інші плани на той вечір, тому ми рушили далі 😉.
Ця розповідь базується на моїх спогадах про мандрівку до озера Синевир, які я викладала англійською мовою тут.