Є різні сорти айстр, і цвітуть вони у різний період. Одні зацвітають ще на початку липня, інші – в серпні, а дехто починає цвісти саме в серпні й радує аж до пізньої осені, до самих морозів.
Очевидно, у дитинстві я частіше стикалася саме з пізніми сортами айстр, бо в пам’яті відклалося, що айстри – це радше осіння квітка. Вони особливо красиво виглядають у прохолодні осінні ранки, коли довкола часто лежить туман, а холодна крупна роса вкриває все навкруги. Неможливо пройти садовою доріжкою чи травою, вкритою рясною росою, і не замочити взуття чи одяг, якщо не в чоботах. 😄
Зараз погода теж уже майже осіння, хоча ще триває серпень. Було дуже холодно, особливо зранку. У неділю ж у Карпатах взагалі випав сніг – це ж від нас якихось 150 км. Тож і в нас відчувалося добряче похолодання. А зараз, здається, тепло потрохи повертається – обіцяють кілька по-справжньому спекотних днів. Такий собі останній подарунок літа. (Є навіть гарне слово для цього, але воно вилетіло з голови… щось на кшталт «бенефіс», коли виступають востаннє, урочисто, знаючи, що це вже кінець).
Нехай там як, але осінь уже відчувається саме по ранках, навіть якщо вдень ще тепло. Нещодавно я йшла у справах до свекрухи й побачила в неї на подвір’ї розкішні айстри, тож зробила кілька фото. Свекруха, як і я, дуже любить квіти. Тому чоловік цілком спокійно сприйняв моє бажання засадити подвір’я квітами – для нього це звично й природно, бо ще з дитинства мама теж любила оточувати себе квітами.
Правда, в неї можливостей менше: тримають господарку, є корови, кури, тож основна площа відведена під господарські потреби. А в мене є можливість облаштовувати клумби довкола будинку – я вже «відвоювала» добрий шмат землі для квітів. І все ж навіть на невеличкій площі можна виростити таку красу, як ті айстри, що ви бачите на фото. 😊
