Великдень — те саме свято, коли ми їдемо до рідних, проводимо час із сім’єю та збираємося всі разом.
Уже традиційно останні роки ми їздимо до моєї мами в Яворів — місто, де я народилася і виросла. І там усе відбувається за класичною схемою, але такою рідною, знайомою і теплою. Спочатку — підготовка: вдома печемо паски, малюємо писанки (про це ще окремо напишу), а вже потім — саме святкування.
Посвятили паски й писанки, зранку сходили до церкви, після чого був святковий сніданок у родинному колі. Також традиційно відвідали цвинтарі — пом’янули тих рідних, яких уже немає з нами. Зокрема, мого тата… Цього року минає вже 10 років, як його не стало.
А ввечері — гаївки. Це такі великодні забави для дітей і молоді: пісні, хороводи, ігри, обрядові дійства. Дуже жива і тепла традиція. Ми з дітьми теж пішли до церкви — вони звісно брали участь у цих забавах, а ми вже більше спостерігали, ніж брали активну участь, я ж ловила себе на думці, як колись усе це було для мене, поринувши у спогади і задумавшись про зміну
Потім, поки діти забавлялися, я трохи відійшла й зробила кілька фото квітів біля церкви — братчиків. Подивіться, які вони красиві.
То ж я дуже рада, що ми були там, що прожили ці дні разом, відчули справжній дух українського Великодня. І дуже хочеться вірити, що саме такі моменти — спільні поїздки, церква, гаївки — допомагають нашим дітям полюбити свою культуру, зберігати її й передавати далі.
