The time of the summer solstice is approaching - this is when the longest day and shortest night of the year. Maybe because of this you don't want to sleep at all. Already at five o'clock the room is filled with light, although all the curtains and blinds are down. The sun is so bright that the rays seem to charge the fabric so much that it itself starts to glow.
My husband went to mow the grass before the dew dried, because it is much easier to mow wet grass with a regular scythe than dry grass, and it is not so hot in the morning. And I plunged into memories of the same mornings last summer, when Taras was not at home, and I was worried about him. And the nature that surrounds our house helped to distract my thoughts. On such mornings, when the pre-autumn fog descended on the garden, I went outside and simply recharged myself with the morning peace and quiet. Sometimes I took photos to remember these moments, to carry them through time and space until the time when we sit together on the terrace and also admire our garden early in the morning.
Наближається пора літнього сонцестояння - це коли найдовший в році день та найкоротша ніч. Можливо через це спати зовсім не хочеться. Кімната вже в п'ятій годині наповнена світлом, хоча всі штори та жалюзі опущені. Сонце настільки яскраве, що промені наче заряджають тканину настільки, що вона сама починає світитися.
Мій чоловік пішов косити траву, доки роса не висохла, бо косити мокру траву звичайною косою набагато легше, ніж суху, а ще вранці не так спекотно. А я поринула у спогади у такі ж ранки минулого літа, коли Тараса не було вдома, а я переживала за нього. А відволіктися думками допомагала природа, яка оточує наш дім. У такі ж ранки, коли на сад опускався передосінній туман я виходила надвір і просто заряджалася ранковим спокоєм та тишею. Інколи я робила фото, щоб запам'ятати ці моменти, пронести їх крізь час і простір до того часу, коли ми разом сядемо на терасі і також милуватимемось нашим садом рано-вранці.
