Сьогодні день видимості лесбійок. Міжнародний. Я давно хотіла написати подібний допис, але кожного разу вагалась із запитанням "чи потрібно?". Сьогодні розумію, що потрібно. Потрібно особисто для мене. І паралельно з цим я розумію, що на Hive величезна кількість адекватних людей, котрі нормально сприймуть його.
Today is the day of visibility of lesbians. International. I have long wanted to write a similar post, but each time I hesitated with the question "is it necessary?". Today I understand what is needed. Needed for me personally. And at the same time, I understand that there are a huge number of adequate people on Hive who will accept it normally.
Отже. Після цих слів моє блогерське майбутнє може просто вмерти. Мене можуть задизлайкати, від мене можуть відписатись та послати куди подалі, хоча сподіваюсь на інше. Я готова до негативних коментарів. Просто тому що я давно практикую таке поняття, як камінг-аут і звикла до негативу. Дуже часто мені приходиться проходити через це. Але хіба віртуальне зізнання важче за слова сказані вживу комусь іншому?
So. After these words, my blogging future may simply die. They can tickle me, unsubscribe from me and send me away, although I hope otherwise. I am ready for negative comments. Just because I have long practiced the concept of coming out and used to the negative. Very often I have to go through this. But is virtual confession harder than words spoken live to someone else?
Тому що ми не хочемо бути «подругами» і «сестрами». Ви не уявляєте наскільки мені страшно від того, що моя кохана людина (МОЯ ДІВЧИНА) може потрапити в лікарню, а я не зможу її провідати, тому що по великому рахунку я "НІХТО". Згідно із законодавством, згідно із загальними "нормами" людей. Уявіть, що ви не зможете відвідати того, хто важливіший за власне життя. Страшно, правда?
Because we do not want to be "friends" and "sisters". You have no idea how scared I am that my loved one (MY GIRL) may end up in the hospital, and I will not be able to see her because by and large I am "NOBODY". According to the law, according to the general "norms" of people. Imagine not being able to visit someone who is more important than your own life. Scary, right?
Кожна з нас не хоче бути "тіткою" для власних дітей. А багато із нас їх хоче і може мати. Це я намагаюсь випередити коментарі на тему, що "ЛГБТ люди не можуть мати потомство". Ми можемо. Чи гетеро пари у яких є проблеми із вагітністю, аналогічно, стають для вас другосортними?
Each of us does not want to be an "aunt" for our own children. And many of us want and can have them. I'm trying to get ahead of comments on the topic that "LGBT people can't have children." We can. Do heterosexual couples who have pregnancy problems similarly become second-rate to you?
Нам всім страшно, що у випадку смерті біологічної мами чи тата, дитину віддадуть гомофобним родичам, а нам не дозволять бути поруч. Хоча ми були разом з дитиною із перших днів. Хоча ми любимо дитину, а вона любить нас. Відверто та сильно. І не потрібно нас плутати з педофілами. Тому що наші стосунки грунтуються на бажанні двох дорослих людей, а не за принципом "йому 50, а їй 7".
We are all afraid that in the event of the death of a biological mother or father, the child will be given to homophobic relatives, and we will not be allowed to be around. Although we were with the child from the first days. Although we love the child, she loves us. Frankly and strongly. And we should not be confused with pedophiles. Because our relationship is based on the desire of two adults, not on the principle of "he is 50 and she is 7."
У випадку батьківства ми не хочемо пояснювати власним дітям, чому вони не можуть розповісти про те, що у них дві мами, чи два тати. Ми не хочемо розповідати про дебільне середовище навколо, котрому дуже важливо, щоб в сім'ї був пісюн та вагіна, а на все інше пофіг. Особисто я не знаю, як поясню це власним дітям, якщо вони в нас будуть.
In the case of parenthood, we do not want to explain to our own children why they cannot tell us that they have two mothers or two fathers. We don't want to talk about the stupid environment around us, which is very important to have a cock and a vagina in the family, and don't care about everything else. Personally, I do not know how to explain this to my own children, if they are with us.
Ми не хочемо ставити прочерк у графі «Сімейний стан» в будь яких анкетах та документах. Тому що наші шлюби нітрохи не гірші за інших. Ми аналогічно із гетеро парами можемо не зраджувати та бути вірними одній людині до кінця життя. Загалом, як і гетеро пари ми можемо бути вірними, розходитись, зраджувати, обманювати, повертатись одне до одного. Тому що це життя і трапляються різні історії, В нас точно такі стосунки, як і в гетеро. Серйозно. Я кожного ранку готую каву коханій дівчині. Точно так, як моя мама готує каву татові вже більше 25 років. Ми ідентичні. Просто у мене з моєю дівчиною одна стать, а у вас вона різна. Але хіба це така жахлива проблема?
We do not want to put a dash in the column "Marital status" in any questionnaires and documents. Because our marriages are no worse than others. Like heterosexual couples, we can not betray and be faithful to one person for the rest of our lives. In general, like heterosexual couples, we can be faithful, diverge, betray, deceive, return to each other. Because this is life and different stories happen, we have exactly the same relationship as in hetero. Seriously. I make coffee for my beloved girl every morning. Just like my mom has been making coffee for my dad for over 25 years. We are identical. It's just that my girlfriend and I have the same sex, and you have a different one. But is this such a terrible problem?
Ми не хочемо вигадувати легенди для колег, друзів, родичів: про таємних, вічно зайнятих бойфрендів. Чи мовчки відводити очі - у відповідь на гомофобні жарти, хоча вони нас зачіпають, вони нам болять. Нам неприємні всі ці стереотипи із жартів. Повірте, я знаю багатьох геїв, котрі виглядать більш мужніми за реальних гетеро чоловіків. Також я знаю дівчат, котрі максимально жіночні, але при цьрму являються лесбійками. При цьому ви не уявляєте, як часто я купувала квіти сама собі, щоб приховати факт побачення із дівчиною.
We do not want to invent legends for colleagues, friends, relatives: about secret, always busy boyfriends. Or silently avert our eyes - in response to homophobic jokes, although they affect us, they hurt us. We don't like all these stereotypes from jokes. Believe me, I know many gays who look more courageous than real hetero men. I also know girls who are as feminine as possible, but who are lesbians. At the same time, you have no idea how often I bought flowers for myself to hide the fact of dating a girl.
Аналогічно, ми не хочемо боятись того, що нас виженуть із дому батьки, якщо дізнаються про нашу орієнтацію. Або, ще гірше, будуть практикувати таке поняття, як "корекційні згвалтування", закриття вдома під замком чи відправку в якийсь храм до монашок, щоб нас виправили.
Similarly, we do not want to be afraid that our parents will kick us out of the house if they find out about our orientation. Or, worse, they will practice concepts such as "corrective rape," locking up a house or sending us to a church for nuns to be corrected.
А ви знали, що в Україні всі ці речі поширені? Мою знайому закрили в будинку після того, як вона розповіла батькам, що у неї є дівчина. Її возили по всіляким храмам, щоб "виправити". А ще я знаю історії дівчат, котрих гвалтували, щоб ті зрозуміли, що гетеро стосунки це те, що потрібно. Дайте собі відповідь на питання чи нормально це? Чи хочете, щоб вашу доньку згвалтували для "виправлення"?
Did you know that all these things are common in Ukraine? My acquaintance was locked up in the house after she told her parents that she had a girlfriend. She was taken to various temples to "fix". And I know the stories of girls who have been raped so that they understand that heterosexual relationships are what is needed. Answer the question, is this normal? Do you want your daughter to be raped for "correction"?
Ми не хочемо відчувати розгубленість і фрустрацію - коли чуємо елементарні питання - від далеких родичів, лікарів і випадкових співрозмовників. «Ти заміж-то вийшла?», «Хто батько?» і т.д.
We do not want to feel confused and frustrated - when we hear basic questions - from distant relatives, doctors and casual interlocutors. "Are you married?", "Who is the father?" etc.
Ми не хочемо червоніти від кричущих стереотипів. І тисячний раз жартувати на питання «Хто у вашій парі за чоловіка?». Просто тому що у нас рівноправ'я. В більшості випадків. Так, хто менше працює в парі (особисто у мене), виконує трішки більше робіт в будинку, але ніхто не сидить без роботи та не скидає всі обов'язки тільки на одного.
We do not want to blush from blatant stereotypes. And joke a thousand times about the question "Who is your husband's husband?". Simply because we have equality. In most cases. Yes, those who work less in pairs (personally for me) do a little more work in the house, but no one sits without work and does not relinquish all responsibilities to only one.
Ми обидві жінки. Ми лесбійки. В цьому немає нічого ганебного. Абсолютно нічого! У нас повноцінна сім'я.
⠀
А тим, хто зітхає: «Ой знову! Навіщо кричати про свою орієнтацію направо і наліво?» - хочу нагадати:
We are both women. We are lesbians. There is nothing shameful about that. Absolutely nothing! We have a full-fledged family.
⠀
And to those who sigh: "Oh again! Why shout about your right and left orientation? ” - I want to remind you:
По-перше. Видимість не дорівнює публічність.
⠀
Не всім нам хочеться цілуватися в прямому ефірі або бігати по місту з веселковими прапорами (Хоча і таке право у нас є. Воно гарантоване конституцією). Ми не цілуємось на кожному кроці, не займаємось сексом в публічних місцях. При цьому всьому ми заздримо гетеро парам, котрі можуть поцілуватись на зупинці і їх не будуть бити місцеві гопніки.
First. Visibility is not equal to publicity.
⠀
Not all of us want to kiss life or run around the city with rainbow flags (Although we have such a right. It is guaranteed by the constitution). We don't kiss every step of the way, we don't have sex in public. At the same time, we envy hetero couples who can kiss at the stop and will not be beaten by local Gopnik.
Видимість - про рішення жити відкрито. Рівно так само, як велика частина земної кулі. Говорити про свої будні, не замовчуючи важливе. І користуватися базовими правами громадян. Це можливість сказати колегам по роботі, що я з своєю дівчиною ходили в кіно на вихідних і не соромитись цього. Але не просто прийти і вивалити цей факт, а банально підтримати діалог.
Visibility - about the decision to live openly. Just like most of the globe. Talk about your everyday life, without missing a moment. And enjoy the basic rights of citizens. This is an opportunity to tell my co-workers that my girlfriend and I went to the movies on the weekends and not be ashamed of it. But it is not easy to come and dump this fact but to banally maintain a dialogue.
Можна не вести ЛГБТК блоги і не скандувати гасла зі сцени. І все ж бути видимими в своєму колі. Кожна людина сама визначає комфортні рамки власної відкритості: з ким говорити, а з ким НЕ говорити про своє особисте життя. Це не повинно залежати від орієнтації.
You can not blog LGBTQ and not chant slogans from the stage. And yet be visible in your circle. Each person determines the comfortable framework of their own openness: with whom to talk and with whom NOT to talk about their personal lives. It should not depend on orientation.
Махати веселковим прапором доводиться саме там, де без прапора нас не видно. Адже, чим менше видимості, тим гостріше і провокативніша здається публічність. Коли є видимість, є репрезентація, то (з часом) суспільство звикає.
We have to wave a rainbow flag exactly where we cannot be seen without a flag. After all, the less visibility, the sharper and more provocative publicity seems. When there is visibility, there is representation, then (over time) society gets used to it.
Коли ми дійсно видимі, це перестає бути боротьбою, а ми (нарешті) можемо розслабитися і «жити як всі».
When we are really visible, it ceases to be a struggle, and we (finally) can relax and "live like everyone else."
І ось це "ох-уж-ці-лесбійки", стають звичайними парами, звичайними сім'ями. Нескінченно різними (безумовно). Після цього всі стають звичайними закоханими, котрі сидять за столиком в кафе. Звичайні батьки гуляють по парку з коляскою. Звичайна сім'я розповідає про свою відпустку. Нам це важливо. Зрозумійте це.
And here it is "oh-so-these-lesbians", become ordinary couples, ordinary families. Infinitely different (of course). After that, everyone becomes ordinary lovers who sit at a table in a cafe. Ordinary parents walk in the park with a stroller. An ordinary family talks about their vacation. It is important to us. Understand this.
І зрозумійте, що жодної пропаганди не існує. Бодай по простій причині. Мені 27 років і більшість часу в моєму житті звідусюди була тільки одна модель стосунків - гетеросексуальна. Моя сім'я гетеросексуальна. По ТВ, в піснях та різних творах,в фільмах та рекламах були тільки гетеро. І якби орієнтація визначалась виключно зовнішніми факторами, я була б саме такою. Адже мене оточувало саме це.
And understand that there is no propaganda. At least for a simple reason. I am 27 years old and most of the time in my life there was only one model of relationship everywhere - heterosexual. My family is heterosexual. On TV, in songs and various works, in movies and commercials, there was the only hetero. And if the orientation was determined solely by external factors, I would be just like that. After all, that's what surrounded me.
Але я лесбійка. І мені не соромно про це сказати. Я така, як є і сподіваюсь, що цей допис стане корисним для когось. Повірьте, у вашому оточенні є ЛГБТ люди. Можливо це ваш найкращий друг, ваша дитина, чи хтось із ваших батьків (таке теж буває), просто станьте трішки більш лояльними та толерантними. Дозвольте вашим найближчим відкритись. Їм потрібна ваша підтримка. Чесно.
But I'm a lesbian. And I'm not ashamed to say it. I am as I am and I hope that this post will be useful for someone. Believe me, there are LGBT people around you. Maybe it's your best friend, your child, or one of your parents (it happens too), just become a little more loyal and tolerant. Let your loved ones open up. They need your support. Fair.
