Паць-танцюрист!
Як спомин про дитячі роки зі всіх іграшок залишилась одна, бережена як святиня. Був це іграшковий пластмасовий саксофон. Малим Юрко розбирав і ламав всі іграшки і навіть дуже міцні металічні конструкції ! Так Юрко впешепочав грати на саксофоні!
Тепер дорослий Юрко – визнаний саксофоніст. Звеселяє публіку, де запросять!
Якось покликав його знайомий у лісництво на поправини весілля лісникової доньки. Після урочистої реєстрації гості були запрошені до ресторану, де відпрацьовував звичну весільну програму попсовий ансамбль. А наступного дня відпочити від гульні планувалось на лоні природи. Лісник був прихильником джазу, тому задля такої оказії запросив саксофоніста.
Юрко приїхав у домовлене місце в суботу саме тоді, як весільний кортеж прямував до ЗАГСу. Новоприбулого наполегливо запрошували на урочисте застілля. Та ще на переговорах телефоном він заздалегідь відмовився від такого сценарію задля можливості покупатись у ставочку та поманіжитись на пісочку. Як було домовлено, знайомий показав колибу, де можна було переночувати і поспішив наздоганяти весільну кавалькаду.
Залишився Юрко один-однісінький, як у раю. У його розпорядженні – холодильник, повний наїдків та напоїв… Гуляй душа!
Та, як тільки став він уминати смакоту, як почув дивні звуки. Огледівся. Ой, леле…
До нього вздовж узлісся мчав на шаленій швидкості величезний дикий кабан з моторошними іклами.
Як опинився на крислатому дубові разом із саксофоном, не пригадує. Чи може дерево порятувати від лютої звірюки?- в цьому Юрко засумнівався, коли вепр, споживши увесь Юрків харч, став пристрасно рити землю довкола стовбура.
Спостерігаючи за цим живим невтомним перпетум мобіле, усамітнений на дубі парубок, згадав все своє життя.
-Якщо дуб завалиться, мені не врятуватись,- подумав Юрко і вирішив сурмити щось, що звучало б як клич до порятунку.
На музику кабанисько зреагував. Зупинився. Та здавалось, що він готується до нової атаки. Тоді, аби втихомирити свій страх, Юрко став грати щось танцювальне. І о диво…
Вепр гойднувся в такт ритму і плавно пішов кривим танцем довкола дерева.
Довго, аж до світанку довелось вигравати Юркові. Довкола ні душі, а велетенське порося, як тільки пауза – береться рити землю, а як музика – у танок…У нещасного музики спухли губи, затерпли ноги, заніміла спина і шия, судомило пальці.
Врешповернулись весільні. Та замість того, щоб поспішити на порятунок, усі сміялись. І ніхто не боявся звірюки.
Паць,- кликали цю, як виявилось , дуже сумирну істоту. Майже кожен припас для поросяти смачний гостинець. І пацятко ластилось до годувальників, як домашнє.
Паця змалечку виплекали у сімї лісника і він був не просто прирученим, а загальним улюбленцем. Звик, що коли хтось гостює у колибі, вгостить і його. Тому й примчав, запеленгувавши запах харчів.
Завершення весільних святкувань вдалося на славу. В центрі уваги були не наречені, а граціозний Паць –танцівник. Молодята тим скористались і тихцем покинули гостей. Та ніхто не став їх шукати. Адже ніч була напрочуд теплою…