Коли почалась війна...
Перший день ми ще не усвідомлювали який лютий пиздець прийшов
На другий день ми були в шоці
А на третій день вже всі були на захисті своєї землі
У військкоматі сказали – ми вам подзвонимо, у тер обороні черга півтори тисячі людей під час ракетного удару – і люди не розходяться бо може не хватити автоматів…
На другий день увечері подзвонив товариш – ти ж на лівому березі, ось адреса, зараз на карту скину грошей , тре допомогти сім’ї нашого хлопця з ЗСУ. Молода дівчина, и двоє хлопчиків.
Кажу – з ранку, зараз вже комендантська година. А вранці мерщій до магазина, ну а там нічого і немає, ні круп ні ковбас, ні молочки. Все що залишилось – тільки з дорогого. Так, набрав дітям солодощів і бігом додому – спеціально і не готувались, але в нас є чим поділитись. Запаковую рюкзак – консерви власного виробництва, о і грибочки, а ось в мене у нз їжа швидкого приготування. Так запакувався, по дорозі заскочив до товариша – там добили рюкзак до верху, ледь закрив. І погнав, по прямій зо два км, зайшов розгрузився і побіг назад. Так пройшла перша вилазка, а далі до бабусі ліки передати, потім сім’ї молодій гроші, а потім все зійшлось у потік, людей та пересувань по району.
Зараз сьомий день війни, ти вже не реагуєш на бабахи в небі, тільки кулаки стискуються.
І ти молишся на наші ЗСУ та ППО, і худко пересуваєшся ще до однієї людини якій потрібна допомога, поки відмінили повітряну тривогу…
Все буде Україна!
На фото другий день у кадрі Оболонь