Днями відбулась традиційна прес-конференція "найвеличнішого" до другої річниці його "кенгурації".
Цього разу зовнішнього пафосу побільшало. Якщо минулорічна зустріч була на травичці і з кущів визирала лише велика літера "Зе" на газоні, то ця зустріч в ангарі авіазаводу на фоні літаків та з великими екранами. І оце вступне слово про мірю і будівництво, що задали напрямок пустопорожній балаканині.
Три години він розказував як вдало керує країною, як іде боротьба з олігархами, що стали для нього головною проблемою. Саме олігархи тепер муляють йому очі найбільше. Навіть Порошенко відійшов на задній план і вже не ввижається йому в усьому. Ну добре що хоч на другий рік наблизились до гасла "саджати будемо".
Ще здалось, що Володимир Олександрович став впевненіше почуватися в ролі керманича, але все ж йому ще слід попрацювати з мімікою. Ті кривляння, набуті з акторських часів, досі відштовхують.
Чимало розповідалось і про майбутні пишні святкування до тридцятиріччя незалежності України. І в найкращих традиційних бюрократично-радянських традиціях до цієї дати приурочені купа завдань які треба виконати.
Зеленським не був би собою, якби не обійшлось без скандалів. Напередодні, окрім урядових кадрових змін, звільнилась із посади його пресс-секретарка. Така ситуація зайвий раз доводить, що "кадровий голод" є червоною ниткою проходить по всій роботі зеленої команди.
Проте найбільш вражаючим символом стали не недобудовані літаки, а зашкварне фото президентського сімейства в інстаграмі. Це ж треба було додуматись в день вишиванки запостити зображення у сорочці з кроєм схожим на традиційну сорочку ворожої країни. Такі речі наштовхують на думку, що таке зроблено спеціально з метою відволікання уваги, або він дійсно не розуміє що робить.
Загалом склалось враження, що Зеленський нормально освоївся в ролі, але ще не зовсім зрозумів нащо воно йому потрібне. А єдине порадувало у всьому цьому цирку те, що все могло бути набагато гірше. І країна тримається. І не завдяки, а всупереч. Всім ворогам на противагу.