я постійно на межі своїх можливостей (хоч це і радує бо зростання). Щоправда зростати навпаки не хочеться, а тільки скрутитись клубочком (славаБогу тут є де і біля кого).
Дуже багато їжджу поїздом, туди-сюди туди-сюди. Тепер уже це платно для нас. Але ладно, допомогу дали, стипендію дали, чого жалітися.
Я щовечора відчуваю що от-от захворію. Але вранці все нормально. Так і живу: підйом о 7, потяг, навчання, майстеркласи, біганина по офіційних установах. Друзі, поїздки, іноді навіть прогулянка містом (один раз ходили по мосту над Прагою з Давідом, то я запам‘ятала, бо в основному таких подій не буває)
Сьогодні поставила на випал в велетенську піч свої перші вироби в академії. Це три флейти з каліграфією на них. Студентам подобається кирилиця, я всім розказую що це давня українська.
В мене постійно уроки співу для чехів, я вже не рахую їх. Нещодавно був дуже складний майстер клас: зібралися люди з дуже різним рівнем підготовки, і прийшлось з цим якось поратись цілий день. Я ледве розмовляла під кінець, добре що як всі пішли організатор налив мені вина і ми просто пройшлися лісом.
Ми їздили в інше місто на вихідних селити моїх знайомих біженців з дітьми. Викладач затвердив мою ідею проєкту по кераміці (що вдалося з другої спроби). Тепер тоеба працювати ще більше і ще серйозніше.
Але я їду спати, просто додому спати.