Прийшов час відправляти на виставку українських митців у Відень мої роботи з будинками. А мої роботи, що були зроблені в попередньому семестрі в студії Празької Академії мистецтв -- зараз ще експонуються в Софії (Болгарія) в посольстві Чехії. Отже, я прийняла рішення зробити нові роботи на цю тему, в трохи іншому форматі. Цього разу вони на 30 см в діаметрі, а 10, і їх набагато більше. Серед тарілочок є такі, де будинки просто стали міражами, а є такі, де глазур потекла дуже сильно і будинки перетворилися в змазані калюєі (тим не менш, дуже красиві)
Я задоволена результатом, і тим що зможу ще раз розповісти світові про нашу трагедію. Про життя простих людей, що було зруйноване, і про їх теплий спогад дому.
Хочу також нагадати пару слів про цей проєкт і чому він такий. Естетика робіт відсилає до косівської мальованої кераміки, основною сюжетикою якої було життя простих людей, їх доми, цервки, майстерні, танці, звірі. Вони зображувались на білому тлі, кріз яке прорізався контур. Потім цей виріб розписувався барвами -- зеленою, вохристо-жовтою, іноді коричневою. Фарби робилися на основі свинцевої глазурі, тому вони сильно текли при випалі. Цей ефект називали "сльози", а прорізані контури малюнків мали на меті трошки призупинити потоки цих "сліз" і дати малюнку чіткості.
В моїй же роботі я розділила дві основні дійові особи на виробах: контури та глазурі, так як і життя простих людей біло розділене. Тепер контури це спогади, а "сльози" -- це наші доми, які пливуть у небуття і ми не можемо їх стримати. Ми часто навіть не знаємо, що з нашим домом, будучи далеко, і лиш сподіваючись, що він там є.
