Я попросила Машу принести мені їди. Ми в Академії з 10 ранку, і наша задача — прибирати в майстерні. Маша справді цього не хотіла, їй взагалі не подобається ідея, що ми маємо займатись в Академії не тільки творчістю. Видно було, як вона внутрішньо опирається цьому процесу, як вона імітує хоч якийсь інтерес, але швидко згасає.
Я розставляла по полицях різну кераміку: великі наверх, малі по нижніх полицях, матеріали по шафах. Одна зі скульптур була зі склом, а у скла необроблені краї. Звісно, я порізалась нею, і ми замотували палець вологою серветкою. А Маша вилазила на стілець, щоб подивитись, що у найвищій найдальшій шафі під стелею, і, звісно, впала звідти.
Отже, вона принесла мені їду. Це був якийсь гамбургер і пачка бідних маленьких пророщених соняхів. Я здивувалась, які в них товсті стовбурики, трошки поїла і забрала додому поливати. Прокидаюся вранці і бачу щасливу картинку: соняхи піднялися, зраділи і виросли!