І знову я проґавила ще один день, вчора нічого не писала на хайві, але ж це не обов'язково правда? Краще рідше, але добре. Так от, я намагатимусь написати краще сьогодні. Не було часу вчора писати, та і взагалі поминальний день. Поминали всіх своїх рідних, які вже не з нами. А поминали ми їх на дачі, це наше улюблене місце зустрічі. Колись ми всією сім'єю збиралися саме на дачі, працювали, а потім за столом, всі разом... Ех, які це часи були. Зараз татко мій помер, перший чоловік теж помер, донька виїхала в Польщу... Зосталися я і моя мама, та мій другий чоловік, з яким ми живемо майже 14 рік разом. Час іде, а традиції збиратися всі разом зберігаються.
Але ж допис не про сімейні традиції. Я вчора побачила багато грибів, звісно ж зробила фотографії. Та сьогодні вирішила написати свої ностальгічні спогади про тихе полювання. Саме так мій татко називав похід по гриби: тихе полювання.
Пройшло вже достатньо багато часу, зараз я мабуть і не згадаю який гриб їстівний, а який ні. А раніше могла кожен гриб вгадати по назві. Особливо багато в наших місцях було маслюків, ми їх відрами збирали. А вже вдома і консервували, і сушили, смажили, готували супи, пиріжки, вареники.
Було мені років чотирнадцять, ми всією сім'єю сідали на залізних коней та їхали до найближчої лісосмуги. А там вже розділялися хто куди і збирали гриби. Татко ходив один, а я намагалася йти недалеко від мами, щоб не заблукати. Раніше ж як, телефонів не було, і якщо переплутаєш дорогу, як тебе батьки знайдуть?
Я добре пам'ятаю, як ми з мамою одного разу знайшли сімейство грибів, а вони були типу от таких.
Тоді мама сміялася і казала, що ці гриби отримали чоботом по шапці. Зазвичай гриби ріжуть ножем, а ті отруйні гриби хтось намагався розтоптати.
Я от розповідаю свої невеличкі спогади, а у дописі фотографії, це вчора я зробила їх. По дорозі на дачу ось такі гриби нам траплялися.
А ще пам'ятаю був випадок, як ми з мамою котили свої велосипеди (залізних коней) по лісосмузі, збирали гриби, та натрапили на соняшникове поле. Боже, що то було! Поле пусте, але на ньому лежало багато сухого соняшнику. Навкруги нікого немає! Мама почала збирати соняшники, щоб потім дома смажити насіння. І тут немов із під землі над нами виріс здоровий дядько з автоматом! Він лаяв маму, забрав у нас велосипеди, насіння, та виписав штраф. Це був охоронець соняшникового поля.
Добре що татко наший був недалеко від нас. Він злагодив з охороною конфлікт, нам повернули велосипеди. Ой и перелякалися ми тоді з мамою. Ясна річ, що у той день ми вже грибів не збирали, бо після соняшникового поля було не весело.
Дякую за візит
________🇺🇦________
And again I missed another day, I didn't write anything on the highway yesterday, but isn't that necessarily true? Better less often, but good. So, I'm going to try to write better today. There was no time to write yesterday, and even a funeral day. They remembered all their relatives who are no longer with us. And we commemorated them in the country, this is our favorite meeting place. Once, the whole family used to gather at the dacha, work, and then at the table, all together ... Oh, what times it was. Now my father has died, my first husband has also died, my daughter has left for Poland ... My mother and I have remained, and my second husband, with whom we have lived together for almost 14 years. Time goes by, and the tradition of getting together is preserved.
But the post is not about family traditions. I saw a lot of mushrooms yesterday, of course I took photos. But today I decided to write my nostalgic memories of a quiet hunt. That's what my dad called mushroom picking: quiet hunting.
It's been a long time, now I probably can't remember which mushroom is edible and which is not. And before I could guess each mushroom by name. There were especially many buttercups in our places, we collected them in buckets. And at home and canned and dried, fried, cooked soups, pies, dumplings.
I was fourteen years old, the whole family and I rode iron horses and rode to the nearest forest. And there already divided who where and collected mushrooms. Dad walked alone, and I tried to walk close to Mom so as not to get lost. Earlier, there were no telephones, and if you confuse the road, how will your parents find you?
I remember very well how my mother and I once found a family of mushrooms, and they were like that.
Then my mother laughed and said that these mushrooms got a boot on the hat. Usually mushrooms are cut with a knife, and someone tried to trample those poisonous mushrooms.
I'm telling you my little memories, and in the photo post, I took them yesterday. On the way to the country, we came across such mushrooms.
And I still remember a case when my mother and I rolled our bicycles (iron horses) through the woods, picked mushrooms, and came across a sunflower field. God, that was it! The field was empty, but there was a lot of dry sunflower on it. There is no one around! Mom started picking sunflowers and then roasting the seeds at home. And here, as if from under the ground, a healthy uncle with a machine gun grew above us! He scolded my mother, took our bicycles and seeds, and fined us. He was the guardian of the sunflower field.
It is good that our father was not far from us. He settled the conflict with the guards, our bicycles were returned to us. Oh, my mother and I were scared then. Of course, we didn't pick mushrooms that day, because it wasn't fun after the sunflower field.
My contribution to #FungiFriday by 
Thank you for visiting