Осінь вступає в свої права і починає поливати світ дощем. Небо здається все нижчим, а хмари все важчими. День неначе хтось відкушує по шматку, а вітер приносить нові сни і нові думки.
"Коли живеш у місті це все не так відчувається. Для того, щоб зрозуміти що таке весна, потрібно прожити зиму у селі, далеко від цивілізації", — каже один мій друг. Мабуть він правий, але поки що я не готова до таких експериментів.
Світлини були зроблені трохи давніше, але саме в ці дні є знову актуальними... Всю ніч лив дощ, аж не віриться що восени він буває таким сильним.
А я дуже хочу взяти участь у п'ятничній ініціативі #fridaypoem від 
°°°
Дихає прозора прохолода,
Верболіз закутався в туман.
З лісу, з поля, з сивого болота
Тихо підкрадається зима.
Краснобоке літечко зів’яло,
Яблуком скотилось за поріг.
Листя золоте нечутно впало
Килимом пухким до наших ніг.
На ромашках відцвіли росини,
Відсюрчали коні-стрибунці.
Перелітний птах у небі синім –
Мов сльозинка тепла на щоці.
На ланах із ранку і до ночі
Крають землю гострі лемеші.
Не зів’яло літечко, бо хоче
Залишитись у моїй душі.
(Віктор Геращенко)
Source