Привіт, друзі! Сьогодні поговоримо про нашу природу. Але яку? Отже, поговоримо про доісторичних створінь, які можливо населяли наші території мільйони років тому.
Уявіть собі: ви стоїте на березі Чорного моря, десь у Криму, і раптом під ногами – не просто камінь, а шматок історії, який пам'ятає часи, коли по землі ходили велетні. Я завжди любив такі моменти, коли реальність перетинається з фантазією. Як хлопець, що виріс на фільмах про Юрський парк, я мріяв знайти хоч би зуб динозавра у своєму городі. Але Україна – не Аргентина чи Монголія, де скелети вилазять з-під землі цілими стадами. Наша земля ховає свої таємниці глибше, і динозаврів тут не так вже й багато. Та все ж, вони були. Або принаймні, їхні сліди. Давайте розберемося, що ж наука каже про це, без зайвої романтики, але з тим вогником, що тримає вас при екрані. Спочатку про головну зірку – Riabininohadros weberae. Це не якийсь там вигаданий персонаж, а справжній динозавр, знайдений на нашій території. У 1934 році, коли світ ще не знав про Другу світову, радянські геологи копирсалися біля гори Беш-Кош поблизу Бахчисараю в Криму. І ось, з морських відкладів Маастрихтського ярусу пізньої крейди – це десь 72-66 мільйонів років тому – витягли ліву задню кінцівку: стегнову кістку, гомілку, малу гомілкову, плюс кілька інших частин. Знайшла це Гертрода Вебер, а описав Анатолій Рябінін у 1945-му, назвавши спочатку Orthomerus weberi. Потім, у 1995-му, Лев Несов поправив на weberae, бо ім'я жіноче. А в 2020-му Олександр Лопатін та Іван Авер'янов дали нове ім'я – Riabininohadros, на честь Рябініна. Чому перейменували? Бо це не типовий гадрозавр, як думали спочатку. Це примітивний анкілополлексіан, щось середнє між ігуанодонтами та справжніми "качкодзьобими" динозаврами. Він не був гігантським – уявіть травоїдного, що бігав на двох ногах, довжиною метрів 5-6, з потужними лапами для втечі від хижаків. І ось цікавинка: знайшли його в морських шарах, поруч з рештками інших істот, тож можливо, річка винесла тіло в море. Це єдиний добре задокументований динозавр з України, і він робить Крим не тільки курортом, а й палеонтологічним скарбом.

[Джерело](https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcQAS7DVTImFv-xDO9daPMjeFVmNnawukF5OLjEMm-3gP_VVTsIl&s)

Але стоп, чи єдиний? У 2021-му в Малинському кар'єрі на Київщині, на глибині 30 метрів, місцеві дослідники на чолі з Вадимом Перегудою натрапили на кістки, які назвали динозавровими. Там же й верхівка зуба. За попередніми оцінками, вік – не менше 40 мільйонів років, але це сумнівно, бо крейда старша. Може, це олігоцен чи щось пізніше, але Перегуда впевнений: динозавр. Шкода, що немає подальших досліджень – ніхто з фахівців не взявся за точне датування. Кар'єр відомий знахідками інших тварин, тож можливо, це мамонт чи щось подібне. Я скептик у таких речах: без наукового підтвердження це як розповідь про привидів. Але уявіть, якщо це правда? Під Києвом, де ми їздимо на дачі, могли бродити велетні! Це додає адреналіну, чи не так? Тепер про те, чому так мало. Палеонтолог Максим Габар пояснює: у мезозойську еру більшість України була під водою, теплим тропічним морем Тетіс. Тож замість тиранозаврів тут панували морські рептилії. Не плутайте, друзі: іхтіозаври, мосазаври, плезіозаври – це не динозаври, а окремі гілки. Іхтіозаври, схожі на дельфінів з зубами акули, знайдені фрагментами біля Сімферополя, в кар'єрі Кіловий, і зуби в крейдових шарах Київщини та Житомирщини. Габар сам знайшов 6-сантиметрові зуби на острові Жуків. Мосазаври – велетенські ящірки до 15 метрів, з потужними щелепами, важили від 9 кг до тонн. Вони полювали на рибу, аміанітів. Плезіозаври, з довгими шиями, як Лох-Неське чудовисько, плавали тут же, до 15 метрів завдовжки. Уявіть: під нинішнім Києвом – океан з монстрами! Це не динозаври, але круто, бо показує, як змінювалася планета. У Криму, Карпатах і Дніпро-Донецькій западині можуть бути тріасові шари, де ховаються справжні сухопутні динозаври, але ерозія стерла багато.

Джерело

А ще є кратери – свідки кінця динозаврів. В Україні два астроблеми: Болтиська в Кіровоградщині, діаметром 25 км, і Маневицька на Волині, 45 км. Обидва утворилися 65 мільйонів років тому, коли астероїд вдарив у Мексику, але ці – можливо, від уламків. Вони датуються тим самим часом, що й вимирання. Уявіть вибух, пил, темрява – і кінець ери велетнів. Це не динозаври, але пов'язано: наші землі відчули той апокаліпсис. Чому так мало знахідок? Війна, друзі. У 2024-му стаття в El País розповідала про Наталію Герасименко, яка намагається врятувати скам'янілості на фронті. Фонди музеїв евакуюють, але багато втрачено. Уявіть: десь у Донецьку чи Луганську ховаються рештки, яких ми ніколи не побачимо. Це сумно, але надихає – наука не зупиняється. Я от думаю: може, наступна знахідка чекає на вас? Візьміть лопату, поїдьте в кар'єр – хто знає. Але серйозно, Україна багата на палеонтологію: від мамонтів до цих морських звірів. Це робить нашу історію глибшою, ніж здається. Якщо ви фанат, загляньте в Національний науково-природничий музей у Києві – там є експонати, що змусять серце битися швидше.

[Джерело](https://i.ytimg.com/vi/COBvoXkdLGc/maxresdefault.jpg)

Отже, динозаври в Україні – це більше таємниця, ніж факт. Riabininohadros стоїть самотньо, як пам'ятник епосі. Інші – сумнівні або не динозаври. Але це не розчаровує, а інтригує. Може, завтра знайдуть тиранозавра під Львовом? Тримайтеся, друзі, і слідкуйте за новинами. Життя – як розкопки: ніколи не знаєш, що витягнеш наступним.

Под небом тайга