Взимку, гуляючи по сонечку іноді і не звертаєш увагу на термометр, ти просто виходиш подихати свіжим повітрям і насолоджуєшся цією свіжістю. Та це триває рівно стільки, поки мороз не починає пробирати тебе до кісточок. І ось вже починає замерзати підборіддя і ти вже смішно так розмовляєш, ледь шевелячи нижньою щелепою разом з губою. Наче ще кілька хвилин тому ти розчинявся в ароматах димку з димарів, і от вже цієї ж миті тобі хочеться купатись в тому теплі, а не гуляти в каші з снігу і піску.
І от в цей момент стає цікаво - а скільки ж то градусів морозу? А там далеко за -10))) і вже коли ти змерз і в голові цифра, від думки про яку мороз добирається десь ще глибше, то прогулянка перетворюється на біг додому. А навколишня краса наче завмирає в тому холоді з тобою разом.
Коли гуляєш в ці -10°С, то здається, що навколо замерзло усе. Мовчки стоять ті качелі, немає бажаючиш іти на колесо огляду, мерзнути десь там на висоті. Теплі шуби гріють недовго, рух рух і тільки рух, щоб зігрітися, а коли і це не допомагає - біжиш додому, поки є світлоі і грієшся біля теплої батареї. А колись люди систематично жили при таких низьких температурах і не нарікали...
