Є такий чудесний віршик про те, як дітки ішли мостом через річку і несли козлику травичку. А на місточку їх зустрів вовчик, і не давав проходу. Щось схоже вийшло і у нас. Тільки перебратись через такий горе-міст, навпаки, нам посприяв злий пес, від якого довелось втікати. Можливо, якби я не була таким боягузом, то якось би аідганяла собаку. Але я дуже злякалась і не хотіла повертатись до нього і ось так страх проклав шлях через таку не дуже безпечну переправу)
Зате така історія закінчилась цікаво, адже за місточком виявилась гарна собі посадочка і навіть облаштоване для відпочинку місце. Погода не сприятлива для вогнища і навряд чи ми скористаємось ще раз таким маршрутом біля злого пса, та сьогодні ми просто посиділи і потішилися лісовим спокоєм. Іноді це неймовірно когисно. Звичайно, хотілось щоб вже було трішки тепліше, адже шлях до літа все ж таки. І майже зимові ночі дуже ж вже морозять ніжки вночі. Хочеться вкритись двома ковдрами, що навіть взимку не робилось. Та як подумаєш про можливу аномальну +40, то стаєш прихильником все ж прохолоди,ніж спеки. Та як би там не було, прогулянка точно запам'ятається надовго...
