Втома наприкінці тижня. П'ятниця, вечір і я нарешті можу відпочити, занурившись у спогади. Старі фото як ключики відкривають пам'ять.
Сонце, тепло, ріка... Ріка, яку наші предки звали Бог за її життєдайну воду, а ми її звемо Буг. У нас їх аж два, Західний і Південний.
Плавно відправляємось у червень 2019, щоб насолодитися красою загадкового Півдня. У першій частині моєї трилогії ми побували у величному Актівському каньйоні.
Сьогодні повертаємося до Южноукраїнська разом з 
Що ж, це містечко одразу припало мені до душі. Прогулюючись поміж панельних 9-поверхівок я відчувала постійне дежа вю і химерне відчуття, що я нікуди з дому не поїхала. Здавалося, що я на рідному Сихові (є такий район у Львові), до якого якась невидима сила приєднала ріку, пляж, скелі...
Фото
Містечко дуже молоде, воно виникло у 1976 році як супутник атомної електростанції, що знаходиться поряд. Тому й не дивно, що тут майже немає приватних будинків, а лише традиційна радянська забудова. Серед пам'яток міста - меморіал полеглим ІІ світовій війні.
Люди тут в основному працюють на АЕС. Проте через кілька років згідно з технікою безпеки станцію мали би закрити. Перспектива містечка — у розвитку туризму, вважає Обрій. І має рацію.
Адже ще кілька століть тому тут жили люди. Неподалік на острові була Буго-Гардівська паланка запорозьких козаків. Цей острів, що зветься Гардовий (або Клепаний) зберігся посеред Тихліцького водосховища, куди ми відправилися поплавати у човні... Водосховище необхідне для роботи АЕС, тому що воно охолоджує конденсат парової турбіни.
Тут широко, спокійно і дуже красиво. Таке враження,що знаходишся на озері. Ми навіть влаштували плавання, але важко було залазити назад в човен...
У цій місцевості Буг тече серед каньйону. Повсюди скелі дивних форм та силуетів... Сашко знає їх народні назви: Пугач, Баба Яга, Носоріг. Сюди приїжджають альпіністи.
До козацького острова ми допливли і навіть зустріли там еко-поселення людей, що всю теплу пору року живуть у наметах... І це чудово, адже острів хочуть повністю затопити, піднявши рівень води у водосховищі. Захисники природи й історії звісно проти цього!!!
До речі "гард" означає спосіб риболовлі, коли частину ріки загороджують спеціальними перекладинами. Сашко має ідею щодо перейменування міста саме у Гард, адже він слушно вважає, що Южноукраїнськ має радянське коріння і обмежує історію міста, яка сягає козацьких часів!! (Думаю він колись сам про це розповість).
Наступного дня активний відпочинок продовжився. Цього разу ми попрямували досліджувати інший острів, який називається Довгий. Цікавинка: у Южику немає моста через Буг. Може тому, що з іншого боку немає великих поселень?.. Але там є село Богданівка. І туди курсує моторний човен, як маршрутка, приблизно раз на 30-40 хв. Ось цей незвичний вид транспорту і довіз нас до острова Довгий!
Я чомусь уявляла собі веселу прогулянку, проте там повсюди були велетенські камені та потічки і болотисті місця...
Я доволі швидко втомилась і була єдина мрія - вийти знову до ріки, адже ми заглибились всередину острова та позасмагати і поплавати...
Ну ось... Ми розташувалися на великих каменях. Тут ріка бурхлива, чимось схожа на гірську, із численними "джакузі", з яких не хочеться вилазити... По той бік видно околиці Южика і село Костянтинівку. І знову скелі.
Згодом ми дійшли до кінця острова, де нареееешті я відчула нормальний грунт під ногами і де можна було трохи прогулятися. Але не багато;) Адже слід було повернутися до "причалу", звідки нас мали забрати дядечки на човні... Дорога назад була суттєво легшою, бо маючи хороше коло огляду ми пішли чимось віддалено схожим на дорогу-стежку... Висновок: однозначно круто, але я була морально не готова до пригод і скиглила, за що мені досі соромно...
Тому справжнім раєм для мене став третій день у Южику, коли Сашко вирішував свої справи, а я валялась на міському пляжі і плавала у Бузі, у культурному місці з буйками:))
Адже попереду у нас ще цікаві пригоди... А які? Про це - у третій частині.