Привіт, друзі!
Я тут виконую свою обіцянку, яку дала вам у вчорашньому дописі, і розповідаю, що ж за авантюра відбулася після нашої прогулянки вечірнім Львовом.
Річ у тому, що ще того дня, коли ми були вдома, думали, як використати час, що раптом з'явився у нас без дітей. Як ви вже знаєте, діти поїхали до моєї мами на тиждень, тож хотілося придумати щось цікаве, але водночас бюджетне. Таку невеличку мандрівку, яка б подарувала свіжі враження і запам'яталася надовго.
Серед різних варіантів я згадала про Яремче. Більшість туристів зазвичай їдуть через нього далі в гори, використовуючи місто як транзитний пункт, але ж і біля самого Яремче починаються цікаві туристичні маршрути. Зокрема, Скелі Довбуша. Я там ніколи не була, чоловік теж, тому одразу запропонувала йому цю поїздку. Він погодився без вагань, адже колись його клас (це було ще у школі) побував там без нього, і відтоді в нього залишився своєрідний незакритий гештальт.
Ми перевірили розклад потягів і побачили, що найкраще нам підходить нічний рейс о другій годині ночі. Квитків залишалося зовсім небагато — буквально по 5–10 місць на кожен потяг. Оскільки власного авто ми не маємо, вирішили використати час із користю: поїхати до Львова, сходити в кіно, прогулятися містом, а вже потім сідати на нічний потяг. Про фільм і прогулянку ви вже знаєте з учорашнього допису, тож продовжую.
Ми сіли у плацкартний вагон. Квиток до Яремче коштував близько 200 гривень. Одразу взяли постіль і лягли спати. Майже чотири години пролетіли непомітно, і вже о 6:30 ранку потяг прибув до Яремче.
Спочатку ми поснідали в МакДональдсі. Потім планували зайти ще в АТБ і купити щось із собою, але супермаркет був в іншій частині міста, а ми не хотіли витрачати зайвий час та сили. На Google Картах було видно, що на маршруті можна перекусити бограчем чи іншими стравами, тому вирішили вирушати одразу в гори.
Спершу наш шлях лежав до Скель Довбуша. Ми пройшли через усе місто пішки. Хоча Яремче простягається на чималу відстань, уже трохи далі від центру воно більше нагадує гірське село. Звідти відкривалися неймовірні краєвиди. Був ранній ранок, у долинах ще лежав туман, а сонце лише починало сходити. Після вчорашнього дощу все парувало, і виглядало це просто казково.
hive/shady/23zkkemkb71uuMQETrin3fha8tucUe2h8f64ZRzqiWPv3ywXV4dVUvLknEPaL5vc29kuX.jpg)
Дійшовши до каси, ми придбали квитки. Скелі розташовані на території Карпатського національного природного парку, тому вхід платний. Це туристичний збір, який допомагає підтримувати чистоту, доглядати маршрути та інформаційні стенди. До речі, для учасників бойових дій, таких як мій чоловік, вхід безкоштовний.
На одному зі стендів можна було прочитати про опришківський рух. Саме з цими місцями пов'язують легендарного Олексу Довбуша — найвідомішого ватажка опришків. У XVIII столітті опришки діяли в Карпатах, виступаючи проти панів та різних утисків. Через це в народі Довбуш став майже легендарним героєм, своєрідним карпатським Робіном Гудом. За переказами, його загін переховувався серед цих скель, а подейкують, що десь тут і досі можуть бути заховані скарби. Не знаю, як вам, а мені такі історії завжди додають мандрівці особливої атмосфери таємничості.
Заплатили ми лише за мене, а тоді поволі рушили маршрутом. До нас одразу прибився чорний песик, якого я, звісно, не могла не сфотографувати. Схоже, що він так багатьох туристів супроводжує по маршруту.
Ми часто зупинялися, тому підйом проходили невеликими відрізками. Стежка була не надто складна, хоча подекуди кам'яниста, а між камінням траплялися невеличкі болотця. Добре, що перед тим було кілька сухіших днів, адже після вчорашнього дощу вологи й так вистачало. Якби її було більше, то замість кросівок уже знадобилися б гумові чоботи.
Так ми поступово просувалися вперед, милуючись величезними соснами та світлим сосновим лісом, який буквально виростав зі скель. Скель на маршруті було дуже багато, але, звісно, найбільше враження справили саме Скелі Довбуша, бо вони найбільші та найвеличніші.
Наша мандрівка не завершилася на скелях Довбуша, далі ми вирішили прямою стежкою від скель піднятися на гору Маковиця, але про це у наступному дописі.
