It was a wonderful day. And it was a terrible day.
Today is the 20th day of the war in Ukraine.
It was the 18th on Sunday. In the morning, the enemy attacked the Yavoriv Peacekeeping Center, 30 km from my native Lviv. The rocket fire killed 35 people and injured more than 130. When I finished my work in the church, I had a meeting with a friend. Honestly, after reading the news, I did not want to go anywhere, walk, talk or take photos.
Це був чудовий день. І це був жахливий день.
Сьогодні 20-й день війни в Україні. В неділю був 18-й. Вранці ворог атакував наш Яворівський миротворчий центр, це за 30 км від мого рідного Львова, було вбито і поранено багато людей. Я завершивши свою роботу у церкві, мала зустріч із другом. Чесно кажучи, почитавши новини, я не хотіла нікуди йти, гуляти, розмовляти чи тим більше робити фото.
However, I went for a walk. Spring finally overcame winter, the sun was shining brightly and the sky was so beautiful and blue. Can there be shots, smoke, fires, fear and crying somewhere far away? Unfortunately yes. But nature takes its course. This planet, before it is destroyed by man, lives by its eternal laws. Snowdrops and crocuses are growing from under the ground, birds return to their native land, even if there is a war and maybe their home is gone.
Проте я пішла. Весна врешті перемогла зиму, яскраво світило сонце і небо було таке прекрасне та синє. Невже десь можуть бути постріли, дим, пожежі, страх і плач? На жаль, так. Але природа бере своє. Ця планета, поки її ще не знищила людина, живе за своїми одвічними законами. З-під землі прокльовуються підсніжники і крокуси, птахи повертаються на рідну землю, навіть якщо тут війна і можливо їхнього дому вже немає.
My friend and I decided to go to the High Castle. We started the journey from the ancient monastery on Vicheva Street. This Renaissance pearl is further away from famous places and tourists rarely come here. Then we went to the interesting Pisha (ie Pedestrian) street, so it is really narrow and steep, although it does not scare some drivers. "Surprisingly, I've never been here", I thought. This street finally led us to the Alley of the Heavenly Hundred (these are the people who died in the Revolution of Dignity in 2014). God, 8 years have passed... Now there are thousands of them who died in the war for Ukraine.
Ми з другом вирішили піти на Високий замок, хоча б через те, що я люблю природу більше, ніж місто. Почали шлях від Лялькового театру і опинилися біля старовинного монастиря на вулиці Вічевій. Ця Ренесансна перлина знаходиться у глибинці і туристи рідко сюди потрапляють. Люблю нетуристичні місця. Далі якимось чином ми вийшли на цікаву вулицю Пішу, адже і справді вона є вузька і крута, хоч це не лякає деяких водіїв. "Дивно, я ніколи тут не була". Ця вуличка вивела нас врешті на Алею Небесної сотні. Боже, пройшло 8 років... Тепер їх тисячі, загиблих у війні за Україну.
The ascent to the High Castle was forbidden and tied with ribbons. Let me remind you that this is a park located on a hill (there used to be a castle here, but only a fragment of the wall and the name of the territory remain). The park also has a TV tower and an observation deck with the Ukrainian flag. It is logical that in wartime this place at the top is closed. We climbed the neighboring Bald Mountain, seeing a few daredevils on it. Sandy soil, green pines and very bright sun created reminiscent of summer and travel.
From the top of the hill you can see the northern part of the city.
Than my cousin called and asked me to go abroad with her and her daughter, because she was scared of recent events.
Підйом на Високий замок був перев'язаний стрічками. Нагадаю, що це є парк, розташований на пагорбі. У парку також є телевежа і оглядовий майданчик з українським прапором. Цілком логічно, що у воєнний час таке місце закрите. Ми полізли на сусідню Лису гору, побачивши на ній кілька сміливців. Піщаний ґрунт, зелені сосни і дуже яскраве сонце створювало нагадувало літо і подорожі.
З вершини гори можна побачити краєвиди, лише північну частину міста, на відміну від Високого замку,звідки огляд на 360°.
Подзвонила моя кузина і просила мене їхати з нею та її донькою за кордон, бо самій їй страшно.
А я чітко розумію, що залишаюсь тут. Я не можу їхати і кидати свою країну. Раніше у мене не було позиції щодо цього всього.... Купа друзів емігрували у різні країни, маю на увазі колись давно, задовго до війни. Може вони праві, може я просто боюсь вилазити із зони комфорту? Я так думала. А тепер чітко розумію, що буду тут і ми будемо разом все відбудовувати. Я почала цінувати мою землю!
And I clearly understand that I am staying here. I can't go and leave my country. I didn't have a position on all this before... A lot of friends emigrated, I mean long ago, long before the war. Maybe they are right, maybe I'm just afraid to get out of the comfort zone and move to other more developed country? I thought so.
Згодом ми ще завітали у Домівку врятованих тварин. Привітались із лисицями, вовками, кролями та хижими птахами і лелеками. Так, це місце для травмованих диких тварин, але з часу війни тут є своєрідний пункт для перетримки домашніх тварин, яких покинули чи загубили. Якщо їхні господарі не знаходяться через соцмережі, то волонтери забирають тварин у Польщу або ж шукають новий дім тут.
А ще у цьому місці збирають корм для гуманітарної допомоги притулкам Київщини і Харкова, які знаходяться у зоні бойових дій. Навіть у неділю тут гамірно, молодь сортує пакети з кормом, а біля буса стоять переноски, з яких чути нявкіт. Хай вам щастить, волохаті!
Later we visited the Home of Rescued Animals. We greeted foxes, wolves, rabbits, birds of prey and storks. It is a place for injured wild animals, but since the war there is also a kind of point for keeping pets that have been abandoned or lost. If their owners are not found through social networks, volunteers take the animals to Poland or look for a new home here.
And in this place they gather food for humanitarian aid to the shelters of Kyiv and Kharkiv, which are in the war zone. Even on Sunday it is noisy here, young people are sorting food packages. And there are "bags" (I don't know correct word:))) on the bus, from which you can hear meowing. Good luck to you, hairy friends!
Наша прогулянка підходила до кінця. Я подумала, що це найсумніша весна на світі в моєму житті. І не тільки у моєму. Але я відчуваю єдність з тими українцями, які зараз відстоюють незалежність нашої держави. Я відчуваю гордість.
