Український Версаль. Один з найкрасивіших замків в обрамленні золотої осені. Тут хочеться гуляти повільно і поважно, як це робили пани у середині 17 ст., коли й постав цей ренесансний красень... Хочеться одягнути гарне плаття і неспішно шукати ракурси для фото. Але... зручні джинси - це теж непогано))
Осінь 2020 і літо 2008
Якщо у самому селі Підгірці, що на Львівщині, я бувала досить часто, відвідуючи монастир, то у замку - лише двічі: у 2008 і цієї осені з друзями, наприкінці жовтня. Що цікаво, Підгірці знаходяться в 15 км від мого села по трасі, а якщо йти лісами-полями, то значно менше. Старі люди кажуть, що колись туди ходили пішки, в монастир на прощу. Ну, нічого дивного... Люди в ті часи і пів України могли пройти пішки)
Ці пагорби належать до плоскогір'я Вороняків.
Роздобула з архіву давні фото... Цікаво порівняти тоді і тепер. Що спромоглася зробити наша влада за ці роки для реставрації замку? На жаль ззовні змін мало. Не сильно змінилась і експозиція: всередині можемо побачити лише репродукції картин зі щасливого минулого замку.
2008-й вгорі і 2020-й внизу. Здається, час тут застиг.
Тераси відновлено.
Часу було обмаль, тому ми вирішили помилуватися екстер'єром і пейзажами. У погожий день звідси видно на багато кілометрів довкруг, адже ми стоїмо на одній з вершин моїх дорогих Вороняків. Восени далечінь ховається у тумані, зате ближче можна насолодитися всіма барвами осені. Саме так, сталось чудо, адже ще два дні тому дерева вперто стояти зеленими і я вже скучала за золотом.
Мрію про той час, коли врешті красу відреставрують і зроблять різноманітну експозицію. Але якщо говорити про українські темпи, то мабуть я до того часу стану бабусею... Та і сусідський олеський замок плаче за ремонтом. Європейці вміють берегти свої древні замки. А ми хто? Питання риторичне.
Краса у деталях.
Підгірці особливі тим, що тут є багато пам'яток на всякий смак. Тому якщо надумаєте сюди завітати, то виділіть на огляд пів дня (якщо любите поважність і неспішність, як я). Зазвичай оглядини замку входять у відомий галичанам маршрут "Золота підкова" (Золочів-Олесько-Підгірці).
А квіти цвітуть крізь час і простір... (2008 і 2020)
Костел, розташований навпроти замку - моє улюблене місце. Оці колони як із паралельного світу. А барокові статуї святих... Архітектура барокового храму 17 ст. має і щось незвичне: адже за масивними колонами ховається досить невеликий округлий храм. Кажуть, на побудову великої базиліки забракло коштів. Зараз церква діюча і можна потрапити всередину, посидіти в тиші і відчути аромат палаючих свічок.
У цей осінній день я мріяла показати друзям ще одне мегакруте місце, що спливало в пам'яті. Але я не пам'ятала, де воно. А осінній вечір насувався так швидко! Все ж ми вихопили останні кадри немов з трилера... Це старий цвинтар (і знову ті ж самі "козацькі" чи просто старовинні хрести, що і в Підкамені). Поряд колись стояла красива дерев'яна церква, але у 2006 вона вщент згоріла. Пам'ятаю, у 2008 ми бачили обгорілі дошки... Не встигли тоді до красуні. Жаль.
Літній полудень 2008 і осінні сутінки 2020. Місце сили, однозачно.
Вже в майже суцільній темряві, під світлом місяця, ми приїхали до основного винуватця цієї мандрівки. Адже моя подруга Евеліна приїхала сюди, щоб потрапити до знайомого пасічника пана Віктора.
Ох, це було щось неймовірне!!! Ми одразу пожалкували, що надто пізно вибрались в той день у подорож! Обов'язково хочу відвідати цю людину ще раз і створити про неї окремий допис. А тоді ми ходили в нічному саду, як зачаровані. Адже кожен вулик (а їх близько 100) він зробив власноруч (має освіту тесляра) і кожен з них унікальний, хоча на перший погляд вони однакові!
А ще ми пили трав'яний чай з медом і познайомились із котом-гігантом Майчиком та двома овечками, які дуже люблять людей. В майбутньому пасічник мріє зробити екскурсії для туристів, щоб розповісти все про бджолярство.
Отакі вони різні - Підгірці. Відкриваймо Україну разом!