Якщо на вулиці немає зими — створи її в Hive!
З отакого веселого слогана я починаю нинішню розповідь. Адже у Львові знову дощ, температура тримається близько нуля, я сніг навіть якщо випадає, то за кілька годин зникає...
У пошуках зими я звернулась до... старих фото. У давнину я зберігала свої фотографії на компакт-дисках. У 2007 у мене з'явився перший цифровий фотоапарат, такий маленький і смішний Nicon, але ж скільки радості він приносив! Звісно, смартфонів тоді не було:) Згодом я перестала записувати фото на диски і зберігала їх у комп'ютері, але це була дурість. Одного поганого дня вкрали мій ноутбук і я втратила багато хороший фото останніх 5 років. Саме тому тепер все стараюсь заносити в ресурси гугла.
Але сьогодні я пірнаю у дальше минуле, якщо ти теж мрієш потрапити в зиму — давай зі мною... Взагалі писати у групу #saturdaymemories, яку заснувала моя подруга 
Так, у ті давні часи на всі свята ми збирались у селі, за спільним столом, готували 12 страв, колядували, ділилися новинами.
Сьогодні розповім про міні-пригоду. У 2009, саме на третій день різдв'яних свят хтось переказав нам звістку, що померла старенька родичка зі сусіднього села. У ті часи мобільні ще не у всіх були, зрештою і зв'язок такий собі. Отож, нас із татом делегували на сусідній глухий хутір переказати цю новину іншим родичам.
Тоді була найкраща зимова погода: все покривав пухкий сніг, світило сонце, був невеличкий мороз. Я старалась зафіксувати миті на фотокамеру. Якщо моє міні-село знаходиться поряд з лісом, то хутір, куди ми йшли, взагалі в лісі. Саме так, кілька хаток повністю оточені деревами, цивілізації — нуль. Лише електрика є. Навіть води тут немає, окрім лісової криниці, бо підземні води страшенно глибоко. Нещодавно навіть за допомогою сучасних технологій воду там не відкопали...
Несподівано я помітила красиву дуже стару хатку. А незадовго до цього лісового походу я у Львові познайомилась із О., який виявився моїм далеким братом (потім ми одружились), про існування якого я й не знала... Так от, ця стара хатка виявилась його предків. Він там виростав під опікою бабусі. Отож, світ тісний. На жаль, зараз хатки вже немає, розібрали через аварійний стан (та й на цих фото від неї лишилась половина, іншу частину розібрали вже давно). Це взагалі таке дивне відчуття, коли йдеш собі по лісі, аж тут натрапляєш на поселення... Не знаю, як колись тут жили люди. Це були сильні і витривалі люди, як і карпатські горці, наприклад.
Ми з татом завдання виконали. Наш родич вирішив відвезти нас назад кіньми. Нічого особливого, але цей хутір знаходиться на пагорбі, а моє село біля підніжжя пагорба. Тому це був екстрім, коли ми неслися на фірі (тобто на возі) вниз, та ще й по снігу... Зате запам'яталось.
Хотілось би погуляти ось таким лісом ще й цієї зими. Побачимо, що подарує нам Січень!