Мій дім — моя фортеця.
Кожна доросла людина повинна жити у власній оселі. Стоп... А доросла — це коли? Згадую трагікомічну приказку з просторів інтернету: "первые 40 лет самые трудные в жизни мальчика..."
Так, Україна це частинка Європи, але у нас ще міцно тримаються патріархальні цінності. Молоді сім'ї стараються жити окремо (якщо звісно дозволяють фінанси). Але от неодружені люди часто надто довго затримуються біля батьків... У моєму житті трапляються дорослі чоловіки, які живуть з мамою, а тато десь окремо чи помер. Це цікаво, чому я притягую таких у своє життя? Тому я поставила на "паузу" особисте життя і насолоджуюсь самотністю і писаниною у hive, попиваючи щось смачне...
Приходив Миколай...
Для мене завжди питання свободи стояло гостро. Я чутлива людина, інтроверт, а мої батьки не знають, що таке границі і не піддаються вихованню. Я їх не виню, вони діти Радянського союзу, де все було колективним. На жаль, і після одруження у 25 років у мене не з'явилося свого простору (наша сім'я була схожа на студентську). Ми кочували між його і моїми батьками, намагалися винаймати якісь хатки в селі...
Моя квартира після переселення зі села. Не знаю, чи ви розумієте, але я люблю пустоту. Менше речей, одягу, посуду, мало їжі в холодильнику.
У 2018 мені купили квартиру. Ви думаєте я сепарувалась, як тепер модно казати? Дзуськи. Моя мама без дозволу приходила до мене додому, прибирала і навіть готувала їсти, коли я була відсутня. (Офіційно це була причина годування котів, наприклад коли я у від'їзді). Загалом воно не так зле, але з дитинства мене не привчили до домашньої роботи... Про борщ я навіть написала у фб, чим викликала ажіотаж:)) Деякі люди писали, що вони дуже б хотіли, щоб їм хтось готував їсти. Так, це звісно кльово, але таке ставлення дуже розслабляє. Ключів я в мами не наважувалась забрати. Щоб не образилась.
Мої фітнес-тренери
Але карантин цієї весни приніс мені благословення, як би парадоксально це не звучало. Я здала свою квартиру хорошому знайомому (пасивний дохід непогана річ, особливо для безробітної) і втекла в село... Туди мама теж навідується, бо має город. Але суто фізично вона не може робити це надто часто! Окрім фізичної віддалі я відчула, що і психологічно подорослішала. Нарешті пішла з роботи, яку не дуже любила, почали писати статті. Робити те, що люблю. І знаєте що? У мами почались припадки тривоги (типу, що я там сама живу, що там нема умов і т.д.) Психосоматика "на лицо": я почала трошки виходити з-під її впливу. До речі, дуже часто старші люди хворіють через таку психологічну причину: бажання втримати дорослих дітей поряд.
Ось вона, моя фортеця: без стін, вікон і дверей.
Отож, закликаю всіх, молодих і старих: сепаруйтесь, не робіть собі та своїм батькам горя, лишаючись поряд надто довго. Не маєте грошей на винайм квартири? Щось страшненьке і недороге можна знайти у будь-якому місті. І заодно переглянути власний фінансовий стан і захотіти заробляти більше. Хоча в кожного свої пріоритети.
Зараз у мене ще багато роботи над собою, але я помало виганяю зі себе страх і вічний комплекс вини. Це цікавий процес, тому... Далі буде:)
На написання статті мене надихнула 
Мої роздуми на істину не претендують, адже головне — це внутрішня свобода і спокій, які вам не подарує жоден палац. Я просто ділюся власним досвідом...
P.S. Ось, до речі стаття Наді, яку прочитала вже після написання свого допису.
@nadin-zakrevska/moya-mama-ukrayinska-zarobitchanka