Саме так... Ця дивна весна. Дивна, бо знов прийшла якось дуже швидко, несподівано.
Алича має цвісти пізніше, після 10 квітня так це точно... А ці фото зроблені 27 березня. Сумна весна. Колись кожна квіточка приносила піднесення, радість, легку ейфорію. А з кожним роком війни все важче та радість дається. Надто багато смертей.
Чи не щодня прильоти, я вже збиваюсь з рахунку... Суми, Дніпро, Київ, Запоріжжя і так до безкінечності... Гинуть цілі сім'ї. А що буде далі? Якась прірва. Останні події у світі показують, що допомоги від того світу чекати не варто.
Хіба таки з неба має впасти щось на росію, аби її знищити.
Мені все важче висловлювати свої думки ще і через купу проблем із тваринами, бо якщо коротко, то я взяла на себе значно більше, ніж можу потягнути. Це своєрідний наркотик... Хочеться врятувати побільше, але це боротьба з вітряками. Мої знайомі у такому ж стані, як я.
Неможливо нічого досягти в країні, де не працюють закони та постійного плодять та викидають нових тварин.
На жаль, нікого ні війна, ні прильоти не вчать бути добрими і милосердними. Просимо допомоги в Бога у подоланні ворогів. А ми є богами для тварин - вони теж безмовно просять нас про допомогу. Як ми ставимось до світу — так і отримаємо назад.
Тому змінюйте по краплинках те, що поряд. Кожен може змінити хоч щось. Я в такій дупі, що не можу вже майже нічого. Але можу рухати руками, ногами (так, в час війни це цінність — мати більш-менш нормальне здоров'я і цілі частини тіла!) і просто жити. А там сподіваюся на полегшення, покращення, збільшення сил.
Цей пост мав народитися у п'ятницю, бо це чудовий день поезії, сподіваюся ви ще пам'ятаєте про цю ініціативу #fridaypoem? Закликаю приєднуватися!!!
Я натрапила на поезію моєї улюбленої Наталки Фурси. Це те, що на 100% співголосне моєму настрою. Така не дуже затишна поезія. Але актуальна.
Війна і весна римуються уже вчетверте. Оскільки я не знаю які пригоди і коли на мене чекатимуть, то саме сьогодні хочу запостити! По правилах ніяк не виходить...
•••
Інших немає тем.
А важливіші – є?
Зрештою, всі помрем:
завтра не настає.
Тло – не добро, не зло,
доки у черзі днів
снігом стає зело,
травами – мертвий сніг.Живчик росте крізь тлін.
Світлу грозить пітьма.
Інших немає війн.
В цеї – кінця нема.
Святість росте з гріха.
Крик – відчиняє світ.
Кращих нема кохань.
Інших нема воріт.Люлька – вона ж і гріб.
А поміж них – як вірш –
хата, родина, хліб –
те, що найважливіш?
Навіть краса – про те ж:
болем цвіте весна.
Інших немає тем:
смерть, любов і війна.
(Наталка Фурса)
Source
