Теплий, майже літній день, нульова температура ввечері і заморозки вночі. Осінь в горах по-своєму прекрасна, хоч і сувора.
Рівно рік тому… Нове чарівне місце, де просто добре. Я запланувала повернутись туди у ті ж самі дні і цьогоріч, у 2020. Але погода і здоров’я підвели… І тому вдивляюсь у фото. Розумію, що вони вийшли якісь надто суворі, аскетичні. Насправді кольорів було більше. І було неймовірно тепло.
Не так і часто я буваю в горах восени через мою теплолюбивість. Але тоді ми з другом таки вибрались у село Мита Сколівського району. Для мене, чим далі село знаходиться від траси, тим воно привабливіше. Мита в глибинці і це додає їй шарму. Можливо взимку тут більш шумно, бо поряд є село Орявчик і гірськолижний спуск. Лижник з мене поки що не дуже:) Спочатку треба полюбити зиму і сніг.
А на базі Кавабанга у нашого друга Богдана виявилось затишно і тепло. (У мене взагалі було відчуття, що я вдома, оскільки планування кухні виявлось схожим на моє…) Куштуючи чай із карпатських трав, ми слухали неймовірні розповіді Богдана про життя в горах та збирання грибів (а це особливо цікаво почути від людини, яка майже все життя прожила у Києві та Вишгороді і кілька років тому переїхала в гори).
Це був останній серйозний похід з Рижим, який помер взимку, через кілька місяців, у віці майже 14 років. Вже і тоді йому було важко пробиратися вгору через проблеми зі серцем. Але він йшов… Ми досі думаємо, чи варто було його брати на полонини, чи не підірвало це ще більше його здоров’я.
В той день ми планували дійти до вершини Високий верх, але надто пізно вибралися з бази, багато зупинялись їсти-пити-фоткати-відпочивати… Та й для нас головне – це сам процес, а не підкорення вершини. Росохацькі полонини розкішні тим, що звідти видно багато навколишніх вершин: Парашку, Пікуй, Боржаву… І нікуди не хочеться спішити, а просто смакувати чаєм з термоса і гірським повітрям.
До вершини ми добрались іншим разом, у квітні 2020, також ловлячи останні промені сонця, бо ж ми туристи-сови. У мене після цих походів виникла ще одна мрія – заночувати ось тут, на хребті, тим паче що зовсім поруч є питна вода. А ще тут водяться вовки, кабани та інші прекрасні звірі, тому Богдан завбачливо просив нас пошвидше вертатись на базу… Каже, що влітку тут безпечно, а в інші пори року вночі краще не тинятись.
А я вам, дорогі читачі, бажаю бувати в горах в усі пори року, бо їх краса у різноманітності. Усі гори прекрасні по-своєму, але наші Карпати є найрідніші, найзеленіші і найвеселіші!
А от зараз намагаюсь відгадати: чи будуть ще цієї осені теплі і погожі дні, щоб вибратись у гори і зійти на Пікуй? Як ви думаєте?
