А у вас так буває? Сідаєте писати статтю і в результаті виходить щось зовсім інше, ніж було задумано. Ну що ж, на hive ми можемо собі це дозволити:)
Одна моя подруга, талановита поетка Юля Баір колись розповідала, що для неї джерелом натхнення часто бувають її власні фото. Дивишся, милуєшся і народжуються образи, епітети, порівняння:)) От і в мене сталося щось схоже. Випадково занурившись у торішні весняні фото, я там і зависла...
Згадую, як тоді у березні 2020 почався карантин і я спокійно собі поїхала в село, щоб спостерігати за приходом весни. Зазвичай я їжджу туди пізньою весною, влітку. Тому було дуже цікаво читати книгу природи, дивитись за одвічною боротьбою зими й весни. Тоді і визріла остаточно думка трохи там пожити, адже всі карти лягли, всі зорі правильно розташувалися...
Пам'ятаю, як поїхала в село маршруткою, а водій усіх "лякав", що з наступного дня транспорт ходити не буде. Цікаво, як я повернулася назад, до міста? Можливо машиною.
Останнім часом я мало пишу, тому я вже забула цей стан. Коли створено вірш, то це так, ніби трохи випив, скажімо вина.
Підозрюю, що такі ж відчуття виникаються від роботи над іншими мистецькими творами...
А зараз я в очікуванні. Тепло для мене — все. За вікном політують сніжинки, а у мене в думках політують ідеї, куди я хочу поїхати ближчим часом. Мандри дають натхнення і взагалі можливість жити. Мені.
А вам?
°°°
Вона у найтемнішій ночі,
в найглибших водах віщих снів,
в її западинах клекоче
солодкий і правічний спів.Вона в землі промерзлій, сірій,
в могутніх крилах десь вгорі,
в травинці, у сумному звірі,
в серйозно-легковажній грі.Вона у непомітній бруньці,
в блакиті пролісків, небес...
В незграбному хмільному русі:
так, ніби знов знайшов себе.Сьогодні плаче, завтра — сіє.
Вона в любові і в журбі,
у бездоріжжі, у безсиллі,
у бурях в небі і в тобі...На всі осінні запитання
у неї відповідей міх.
Та поміж них — і нова тайна,
одягнена в прозорий сміх.Коли всі сумніви жилаві
заглушить пісня голосна,
вона нарешті вийде в славі.
І ми здивуємось: весна?