Середина березня в Києві завжди трохи хитра – то сніг накрапає, то вже сонце пробивається, а люди все одно поспішають кудись, загортаючись у шарфи. Але того вечора, 17 березня 2026-го, біля Алеї Героїв Небесної Сотні все змінилося. Жовтневий палац світився, як великий теплий ліхтар серед прохолоди. Я йшов туди з відчуттям, ніби йду на зустріч з давнім другом – таким, що завжди розуміє без слів.

[Source](https://wem.ua/wp-content/uploads/2025/12/d182d0b5d182d18fd0bdd0b0-d0bfd196d181d0bad0b0d180d18cd0bed0b2d0b0.jpeg)

Зал був заповнений під зав'язку. Люди різного віку – від молодих пар до бабусь з онуками, всі посміхалися, ніби знали, що зараз станеться щось особливе. І от світло гасне, музики тихо починають, і виходить вона – Тетяна Піскарьова. У бордовому оксамитовому платті, з тим самим теплим поглядом, який бачиш у її кліпах, але живцем це зовсім інше. Голос одразу обіймає, як рідна людина після довгої розлуки.

Вона почала з «Малини» – тієї самої нової пісні, що дала назву всьому концерту. Слова прості, але чіпляють: про смак дитинства, про те, як хочеться іноді повернутися в село, де малина росте просто під вікном. Зал підспівував тихо, ніби боявся сполохати мить. А потім пішли хіти – «Будьмо», «За кордоном ти ніхто», пісні, які в неї виходять так щиро, що аж сльози на очі навертаються.

Знаєте, що найбільше вразило? Під час війни Тетяна не просто співала – вона була з нами. Записувала тости, пісні підтримки, не ховалася. І от зараз, на сцені, вона говорила про те саме: дякувала ЗСУ, волонтерам, кожному, хто тримає небо. І ти розумієш – це не чергова фраза для галочки. Це від серця.

Та що я говорю, от дивіться я трохи зняв для вас атмосфери з того вечора (ділюся відео):

А потім стався той момент, якого всі чекали. На сцену вийшов Павло Зібров. Так, саме той, з вусами, харизмою на весь зал і голосом, що може розворушити навіть камінь. Вони заспівали «Айстри» – їхній свіжий дует, який тільки-тільки прем'єрував. Грайлива, легка пісня про кохання, про квіти, що цвітуть попри все. Зал вибухнув оплесками, люди підводилися, свистіли, кричали «браво». Павло жартував, Тетяна сміялася – і в ту мить здавалося, що війна десь далеко, а тут тільки музика, тепло і наші люди. Але на мить, бо пам'ятаємо, що все це можливо тільки завдяки нашим військовим, які боронять Україну... Навіть у військовий час можлива посмішка і та частина теплоти, яка здатна відновити сили. Знаєте, іноді ловлю себе на думці, як приємно бачити, коли навколо тебе люди посміхаються і з них ллються позитивні емоції. В цьому щось є... Це точно. Цей настрій передається вам і ви вже відчуваєте ту енергію єдності своїх співвітчизників. Тому, це варто цього.

Павло Зібров у сценічному вбранні, усміхнений, з характерними вусами
Source

Я сидів у збоку партеру і ловив себе на тому, що просто дивлюся і не можу відірватися. Тетяна – це не просто співачка. Вона з Малої Виски, виросла на тій землі, де пісня – це частина повітря. Заслужена артистка з 2003-го, тренерка на «Фабриці зірок», відкрила свою вокальну школу, пише музику… Але головне – її голос. Ніжний, але сильний, такий, що коли вона бере високі ноти в баладах, мурашки по шкірі.

Під час концерту були моменти тиші – коли вона співала а капела «Мамо», і весь зал завмер. А потім вибух емоцій – люди плакали, обіймалися, хтось навіть танцював у проходах під швидкі пісні. Це був не просто концерт. Це була терапія. Після стількох місяців напруги, після новин, сирен – отак просто посидіти, послухати рідну мову, посміхнутися.

Коли вона виконувала останню пісню, вже на біс, зал стояв. Вона дякувала, кланялася низько, а потім сказала щось просте: «Дякую, що ви є. Дякую, що співаєте разом зі мною». І ми співали. Весь Жовтневий палац співав. Так буває рідко.

Source

Я виходив звідти десь після двадцятої. На вулиці вже прохолодно, але всередині тепло. Ніби хтось налив тобі гарячого чаю з малиною після довгого морозного дня. Концерт «Малина» – це не просто подія в календарі. Це нагадування, що ми живі, що в нас є така музика, такі голоси, такі люди. По-різному можна відноситися до музики, стилю і таке інше, але настрій буде гарантований.

Отже, якщо ви ще не були на її концертах – обов'язково йдіть. Тетяна Піскарьова – це не шоу. Це серце, що б'ється в унісон з твоїм. І після такого вечора хочеться просто обійняти всіх навколо і сказати: «Будьмо».

Черная малина